Казки бабусі Тетяни

– А що мені робити? То у нас в роду.


Забудь. Ти до того не надаєшся. Сама добре знаєш. Викинь те ягув­ння з голови. А що робити? Ого, скільки є всякої роботи. Ясна річ, доброї, корисної роботи. Збирай гриби, ягоди, трави. Ти ж на травах знаєшся?

– Ще й як знаюся.


От і прислужися людям. І люди до тебе горнутися будуть, як зрозуміють, що ти до них з добром.

– По-твоєму виходить, що все дуже просто.


Бо і справді просто. Простіше не буває: не роби нікому зла – то й тобі ніхто не робитиме. А зробиш добро – тебе й пошанують.


Ой, не знаю. А Чахлик?


Та жени ти того Чахлика поганим віником.


Як віником? Він же Чахлик!


То й що? А по-моєму, і не Чахлик він зовсім.


Як це не Чахлик?


А скажи, Вільдо, ти його краще знаєш. Він хоч чаклувати вміє?


Не знаю. При мені він ніразу не чаклував.


Не чаклував, кажеш? То, певно, що й не вміє. А скажи, Вільдо, він і справді невмирущий? І справді він смерті не боїться?


Чи Чахлик і справді невмирущий – того не знаю. А що смерті він боїться – сама те бачила. Якось на наше зборище напали бандити. Навіть не бандити, а так, хулігани. Просто з цікавості напали. А може думали чимось поживитися. То Чахлик не тільки нікого не захистив, а сам заховався так, що ми його потім ледве знайшли. Ото сміху було. Так що смерті він боїться.


То виходить, що він зовсім не невмирущий. То що ж це за Чахлик? Чаклувати він не вміє, смерті боїться… Тільки й того, що вміє робити страшні очі. Тьху!


Ой, коте, наражаєш ти мене на небезпеку. Дуже мені кортить роз­казати вам Чахликову таємницю. І страшно, і кортить.

Тут вже й Маруся приєдналася до розмови. Бо їй дуже цікаво було дізнатися про Чахликову таємницю.

А ви не бійтеся. Ми з котиком нікому не розкажемо.


Тільки нікому-нікому.
І притишила голос.


Бо той Чахлик і не Чахлик зовсім, а дядько Микита з Грушівки.


Як? – Мурко і Маруся в один голос.


А так. Прошпетився той Микита перед законом. Вкрав там щось чи ще якусь пакість зробив. Йому б у тюрмі сидіти, та він якось втік до лісу. Втік та так заховався, що його шукали, шукали і не знайшли. Спершу його шукали, а потім, не знайшовши, забули за нього та й дали собі спокій. А він став Чахликом. Набрав грізного вигляду, певності та й урядує над нами.

– І всі це терплять?


Трохи терплять, а трохи ні, але поки що це йому вдається. Ніхто до ладу не знає Чахликової таємниці, бо якби знали, то було б йому.

– Он воно як! А я собі думаю: чого він так Мурусиної качалки злякався. Всі засміялися.


Качалки – не знаю. А закону він боїться дуже. Ой, засиділася я тут у вас. Додому пора. А то і я в лісі темряви боюся. Дякую за каву.


Заходь, Вільдо, ще до нас, – люб’язно запрошував Мурко. – Тільки Мурусю більше не лякай. Бо матимеш справу зі мною.


Та не буду, не буду. Хіба ж я що? То все Чахлик.


І про трави і гриби подумай.


Подумаю.

Та й пішла собі, зовсім не схожа на Бабу Ягу, а на звичайну сільську бабусю.

А ти, котику, хитрунчик, – засміялася Маруся. – Так легко вивідав у Баби Яги Чахликову таємницю.


Вивідати – то я вивідав. Та що тепер з нею робити?


А що робити? Розказати кому слід – та й по всьому.


Розказати… Якось воно не дуже. Це наче ябіда.


Так він же злодій. І тебе заледве не згубив.


То й що, що злодій? Треба, щоб він якось сам…


А як ти його змусиш?


Ще не знаю. Треба подумати. Думали вони, думали – так нічого й не придумали. Аж поки… Аж поки Чахлик знову не навідався до їхньої оселі.

І знову був теплий сонячний день, і знову Марусині батьки в полі були. Та цього разу уважний котик помітив його. Чахлик причаївся в ку­щах за садком та й дивився за котиком та за Марусею. Котик попередив дівчинку, та обоє вдавали, що Чахлика не бачать.

А принеси-но Мурусю, тенета. Я бачив там у комірчині.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

8 + six =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.