Казки бабусі Тетяни

Свято тривало. І тривало воно довго-довго, аж доки всі не потомили­ся, а діти вже були зовсім сонні. Батьки повезли їх додому, щоб до них у сон прийшла Новорічна казка. А може комусь і сніжинка насниться, ве­села сніжинка Зірочка.

Чому у ведмедика

сумні оЧі

На вітрині стояли, сиділи і лежали м’які іграшки. Їх було так багато, що очі розбігалися не тільки у дітей, а й у дорослих. Сюди частенько заходив дядько Петро. Він заходив просто так. Його діти вже виросли, та чоловік дуже любив дивитися на м’які іграшки. Інколи він навіть брав їх у руки, пестив, розмовляв з ними, а потім знічено повертав їх продавцеві: нікому купувати.
Цього разу його увагу привернув ведмедик. Він був дуже симпатич­ний: пухнастий, рожевий, але…
– Скажіть, – звернувся дядько Петро до молодої продавчині, – а чому
у того ведмедика такі сумні очі? Дівчина знизала плечима.

А звідки я знаю? Не подобається вам ведмедик – купіть собі зайчи­ка чи песика. У нас великий вибір.


Ні, мені не треба ні зайчика, ні песика. Я просто хотів знати…


Чому у ведмедика сумні очі.


Так.
Дівчина єхидно засміялася.


Знаєте, мужчина, вам до лікаря треба. Ви просто дивак. Не затри­муйте чергу.

А далі підійшла дівчинка років дев’яти.

Цей ведмедик…


Двадцять гривень п’ятдесят копійок. Хіба не бачиш? Ціна висить. Дівчинка зітхнула і відійшла.


Морочить тут голову. Що старі, що малі, – сердито буркотіла про­давчиня. Дядько Петро знову підступив до прилавка.


А ви знаєте, я зрозумів, чому у того ведмедика сумні очі.


Ну?


Бо тут працюють такі недобрі люди, як ви.


Ідіть звідси! Бо зараз охорону покличу. Ти диви на нього. Псих!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.