Казки бабусі Тетяни

Все мені хотілося королем бути. Я собі колись думав, що, коли ти викрав корону, то вже й король. А воно ж не так.


А мене зараз не цікавить ні корона, ні королівський палац, ні навіть золото, – напищено сказав Змієнко. – Мене цікавить Голуба Фея. І я мушу її здобути, хоч би там що. Навіть, якщо заради того все казкове царство перестане існувати.


Такого навіть не кажи, бо тоді перестали б існувати всі казки на світі. І ми з тобою. Бо ми також з казки. Та й сил у тебе, синку, ще замало. Ти ще навіть не навчився як слід вогнем пихкати.


Чому там не навчився? От дивися. Пих! Пих! Ой, не виходить. Пих! Пих! Я ж умів. Пих! Пих! Не виходить.


От бачиш. Я ж тобі казав: у всьому головне – це наука. А ти леда­чий, вчитися не хочеш. От і маєш.

– Та я ж умів! Вже пихкав майже, як ти!


Ну, до мене тобі ще далеко, але, якщо будеш старатися, то зможеш пихкати цілком пристойно.


Як собі хочеш, татусю мій дорогий, а я їду в казкове царство за Го­лубою Феєю. Там є Чахлик Невмирущий, думаю, він мені допоможе. От якби я мав чарівну паличку, тоді б не було ніяких проблем. Ну навіщо, тату, ти її віддав?


Нерозумний ти, синку, а простіше кажучи, цілковитий дурень. Не ображайся, це по молодості. Підростеш – порозумнішаєш.

Змієнко від злості аж вогнем запихкав. І в нього це дуже добре вийш­ло. Він і сам від себе такого не сподівався.


Вийшло! Вийшло! Ти бачив? Вийшло! – загукав Змієнко і аж сер­дитися забув.

– Ну… ти ж таки мій син, – з гордістю сказав Змій Горинич.


Ну гаразд. Бери добрих хлопців та й їдь в казкове царство здобувати собі наречену. Не мені ж і справді за нею їхати. Тільки дивись мені, будь обережний, бо, знаєш, у тому казковому світі живуть хитрі і підступні чарівники. Та й сам Чахлик Невимирущий не викликає у мене великої довіри. Так, так, синку. Чого витріщився? Це я тобі кажу, твій батько. А вже я щось, та знаю. Ну дивись. Як собі хочеш. Я тебе попередив, а ти вже роби, як сам собі знаєш.

Змієнко-Гориниченко зі своїми друзями та прислугою потрапив у казко­ве царство рано-ранесенько. Тут було прохолодно і росяно. Чи ви собі думаєте, що в казковому світі нема ні прохолоди, ні роси? Ви дуже помиляєтеся. Тут буває все так самісінько, як у нас. Або майже так. Замаскувавшись в кущах, Змієнко дивився на Голубу Фею, що саме рвала квіти для свого вінка. Вона плела з тих квітів собі вінок, приміряла його на свою голівку і все дивилася та й дивилася у маленьке прозоре озерце, як у дзеркало.
– Почекайте, хлопці, – тихо сказав Змієнко, – нехай вінок доплете.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

three + 7 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.