Казки бабусі Тетяни

Такого ще не було. Споконвіку ще такого ніхто не бачив, щоб у північному небі раптом спалахнуло стільки світла. Сонце, місяць, північне сяйво і ще якісь світила, назви яким вчені ще не придумали. І все це одночасно. А тепло ж як. Такого ті холодні краї ще ніколи не бачили.


Аномалія, – загукали вчені на весь світ, але так і не придумали, як це пояснити. А все пояснювалося дуже просто: місяць конче хотів допо­могти місячній дівчині звільнити від Мерзлоти душу свого коханого.

Жила Мерзлота на самому Північному Полюсі. Жила у своєму кри­жаному замку і горя не знала. Вона була володаркою цього краю. Тут все корилося їй, і ніхто не смів їй суперечити. Інколи до неї добиралися моржі, тюлені і ведмеді і просили хоч трішечки тепла.


Гинемо, матінко. Не можемо роздобути здобич і прогодувати своїх дітей.

Сердилася Мерзлота, але давала їм трохи тепла – і тоді наставало коротке літо. А потім знову все занурювалося в холод і довгу полярну ніч. А тут раптом стільки світла і тепла. Це вже була справжня спека, якої не знали тутешні краї. Занепокоїлася Мерзлота, зіскочила зі свого крижа­ного трону.

Звідки тепло? Звідки стільки світла? Хто смів?


Я сміла.

І Настуня стала навпроти крижаної цариці у своїй місячній короні і в золотій киреї.

Хто ти така?


Я – місячна дівчина.


Не чула про таку.


Мені здається, що ти тут взагалі нічого не чула.


Я – володарка світу.


Ну-ну. Це лише так тобі здається. Ти хіба що володарка тих льодів.


Чого тобі треба, невідома дівчино?


Звільни з полону душу мого коханого.


Ха-ха! А ти смілива! Навіть нахабна! Таке мені говорити! Людські душі – то скарб мій. Я його накопичувала століттями.


І навіщо тобі цей скарб? Що ти з ним будеш робити?


Я маю втіху з того, що я ним володію.


Я прилетіла до тебе з далекого краю. Прошу тебе по-доброму: віддай мені свій скарб – людські душі. Не віддасиш по-доброму, то візьму по-злому.

– Ха-ха!
Мерзлота встала, відчинила крижану шафу, а там на полицях і в шухлядах повно крижинок.
– Вибирай, котра з них душа твого коханого. Коли вгадаєш, то може я тобі її віддам. За твою сміливість і твоє нахабство.
Довго дивилася Настуня на маленькі крижинки. Аж їй очі заболіли від тієї крижаної прозорості. Всі крижинки були зовсім однакові. В котрій же з них схована душа її Степана? Відгадати було неможливо. Позаду єхидно сміялася Мерзлота.
– Ну що? Вибрала? Скоріше вибирай, бо я можу передумати.

– Я тепер розумію, чому люди твоїм іменем називають все найогидніше: мерзотник, мерзун, мерзопакосний.
– Ах, ти ж! Та за такі слова і твоя душа ляже у цю шафу.
І раптом скрикнула. Небачене світло сяйнуло їй в очі, і хвиля тепла вдарила по крижаному замку і по самій Мерзлоті.

Ой! Тану! Рятуйте!
Та ніхто не хотів її рятувати.


Відпускай негайно всі людські душі.


Не всі! Не всі! Тільки якусь частину.


Ні, всі. Я ж прибилася з далекого краю не тільки із-за свого коханого.

А Мерзлота невблаганно танула. От вже впали її крижані вежі та колони, ось струмками спливають стіни її замку.

Половину, половину віддам.


Ні, всі.
Лють охопила Мерзлоту.

– Та що ж це таке? Руйнується моє царство, царство вічного холоду. Якесь дівчисько прийшло і буде мені тут порядкувати. В короні! Той що, що в короні? У мене теж … Корона. Тільки, де ж вона? Ой, розтанула!
Брудними струмками стікала крижана корона Мерзлоти.

– Рятуйте! Грабіжники, злодії!
Але ніхто її не рятував. Не було кому. Слуги рятувалися самі.

– Гей, пурга! Де ж ти, клята? Спиш десь там посеред океану на кризі. Скорше сюди! У мене біда, а тобі хоч би що!
Хто ж не знає пургу на Півночі, коли снігом замітає геть усе, коли вже не знаєш, де небо, а де земля? Зашуміло, засвистіло. Зраділа Мерзлота.
– Буде вам! Зараз ви скуштуєте, по чім ківш лиха.
Тільки що це? Пригріло так, наче це був не Північний Полюс, а Аф­риканський континент. Сніг танув у повітрі і на землю падав уже ряс­ним теплим дощем. Завила Мерзлота з відчаю. Її крижана шафа, в котрій зберігалися її скарби, сала танути.

Рятуйте! Рятуйте! Залиш мені хоч частину моїх скарбів.


Нічого тобі не залишу, – гукнула Настуня.


Тільки як же ж зробити так, щоб ті душі вільними стали, щоб вир­валися з крижаного полону? Чи досить їм тільки відтанути?

Місяць опустився до неї. Як хлопець, у розшитому кептарі, з своєю чарівною сопілкою. Та й ну на ній грати. Крижинки від тієї музики тану­ли, танули, і наче маленькі хмарки, злітали у небо.


Здається, все. Жодної крижинки не зосталося. Всі людські душі в небо знялися. А люди собі пекло вигадали. А пекло ось тут. Тільки не з киплячими казанами, а з лютим вічним холодом.

– Ой-ой-ой, – вила Мерзлота, – хоч би щось мені лишили.


Ще трохи мене розсердиш – і я тебе розтоплю, – погрозливо сказав місяць.


І порушиш закон природи, – грізно сказала Мерзлота. – Має бути Північний Полюс, а на ньому має бути Вічна Мерзлота, тобто я .


Добре. Морозь собі свою кригу. Та до людських душ не лізь. То не твоє. Такого закону нема. Бо коли я прийду наступного разу, то таки оберну тебе на калюжу. Пішли, Настуню. Нам пора. Он моргає вже мені Північне Сяйво.

– Як ти думаєш, місяченьку-голубоньку? Степанова душа вже з ним?


Ясна річ, що з ним. Чекає вже тебе твій Степан. І письменни­ця чекає, і її муза. «Місячна казка» довго тривати не може. Вона має вже закінчуватися, і в неї, як у кожної казки, має бути гарний кінець. Поспішаймо. Дівчино. Ми з тобою і так влаштували справжню аномалію. Тепер вчені довго ламатимуть свої мудрі голови: що ж то було? А розкажи їм правду – не повірять. Скажуть – казка. Казка і є. «Місячна казка».

А ми тим часом трохи нудилися, чекаючи повернення Настуні. Я вірила, що дівчина повернеться. Степан просто чекав, ні на що не сподіваючись. А моя муза нервувала.


Бачиш, що ти придумала? Хто знає, коли вона повернеться. А може й не повернеться зовсім. Це ж якась химера.


І тобі не соромно? – дорікнула я. – Ти зовсім не вболіваєш за людські долі. Не дивуюся Степанові – він без душі. Що з нього візьмеш? А ти? Ти ж покликана лікувати, будувати людські душі.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

19 + 14 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.