Казки бабусі Тетяни


Ні, мамо, я просто погано спала. Вийду надвір – і все пройде.


Погано спала? Ти, може, знову вночі кудись мандрувала?


Ні, не мандрувала. Ви з татом налякали мого Гривастика, і він більше до мене не приходить.


То й добре, що не приходить. Мандрувати вночі – це дуже небезпеч­но. Ну, йди вже, а то спізнишся.

Цього дня всі з нетерпінням чекали, коли закінчаться уроки. Кожен хотів подивитися, що ж воно буде, що покаже їм Оля. Це мало бути щось таке, що б змусило дітей повірити у справжність казки.
Вчителька нарешті пішла. Діти залишилися самі. Вони ще мали прибрати клас, але це потім. Їм не терпеливилося.
– Олько, ну що ти нам хотіла показати? – запитав хтось із хлопців.

Нічого, – посміхнулася Світлана, у якої був комп’ютер. – Вона пере­думала. Правда, Олю?


Ні, зовсім я не передумала. Ось зараз…
І дівчинка дістала волосинку Голубої Феї.


Покажи, покажи, – залунали голоси.


Ні, в руки нікому не даю. Дивіться віддалік. Це волосинка Голубої Феї. А зараз… вона тут буде сама.

«А раптом не буде? А раптом вона не захоче? Вона ж просила… та що вже тепер?..».
І Оля дмухнула на голубу волосинку. Настала затяжна пауза. Всі завмерли. Вже в декого на устах зависла єхидна посмішка, ладні були зірватися дошкульні слова. Коли раптом відчинилися двері і до класу на гривастому коникові в’їхала маленька голуба дівчинка, а за нею поважно увійшов Кіт в чоботях, а потім вбіг з м’ячем маленький принц і загукав:
– Гол!

Привіт! – привіталася голуба дівчинка. – Нас не хотів пропускати сторож. Смішний такий. І де ви тільки такого взяли? «З конячкою не мож­на!» і не пускає. Довелося схитрувати: Гривастика зробити невидимим. Чи ви бачили таке? Привіт, Олю! Це ти тут вчишся? Це твої друзі?

– Так, це мій клас, – сказала Оля і сумно глянула на Голубу Фею.


Не сумуй, Олю. Я все розумію. Я прийшла, бо я не могла тебе підвести. Бо що тоді про тебе подумали б твої друзі? Мені дуже хотілося, щоб твої однокласники повірили у справжню, добру казку. Казка – це ж так цікаво і так прекрасно.

До Голубої Феї підійшов Микитка – найпустотливіший хлопчик у класі. На диво зараз він був дуже серйозний.
– Скажіть, а ви часом не з цирку? Може, Оля просто вас замовила?

Ні, хлопчику, ми не з цирку. Ми із справжньої країни казок. Оля з нами дружить.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.