Казки бабусі Тетяни

От Чахлик, взявши у торбу трохи харчів, рушив у дорогу. Йшов нав­мання, бо не знав, як йому про ту дівчинку питати. Та й про кота питати смішно було б. Скільки ж то тих котів на селі. Дійшов до найближчого села та й неквапом іде по селі. Ніхто й подумати не міг би, що це Чахлик – один з найстрашніших персонажів найстрашніших казок. Йде по селі старенький дідусь – то нехай собі йде. А що очі у нього недобрі… То хто б йому в очі заглядав? От іде він, іде, вже майже на окраїну села вийшов, коли дивиться – аж кіт! Воно б і не диво, бо в селі тих котів багато: і білі, і сірі, і руді, і… Чорні! Та цей кіт був особливий. Він вирізнявся з-поміж інших котів. У нього були розумні прискіпливі очі. Він уважно роздив­лявся довкіл. І на Чахлика, наче ненароком глянув. Чи впізнав? Може й ні. А може й впізнав, бо так уважно на Чахлика подивився, що тому аж моторошно стало. Чахлику? Моторошно? Не повірите. Скажете: це щось не те. А втім…

«А ось і дівчинка, – подумав Чахлик. – Мабуть, та сама».

Мурусю, – покликав кіт.
«Ага! Та сама».


Чого тобі, котику?
Взяла кота на руки, а він щось тихенько замуркотів їй на вухо.
«Ага! Розмовляючий кіт! Ніякого сумніву. Це той самий кіт. Поглад­

шав, правда, погарнішав, але той самий. Тепер тільки треба подума­ти, як його краще… О, понесла його до хати. Ну, з хати я його ніяк не візьму. Але я звідси не піду, аж поки не вполюю того кота. А може й дівчинку заодно».
І Чахлик затаївся в кущах.

Там Чахлик, – шепнув котик дівчинці.


Де? – не повірила Маруся.


А он, той старий дід – то і є Чахлик.


Думаю, Мурчику, що це тобі здалося. Не може такого бути. Дідусь якийсь притомився та й присів собі відпочити біля наших воріт. А ти – Чахлик! Де б він тут взявся?


А я тобі кажу: це Чахлик. Він за мною полює. А може й за тобою.


А чого за мною?


А йому що? Може й тебе впіймати. Він же Чахлик. Хіба для нього закони писані?


Ти мене просто лякаєш. Ну чому ти вирішив, що це Чахлик?


А ти йому в очі дивилася?


Ні. А що?


А те, що в ньго очі злі. З них аж іскри летять. Ото і є Чахлик. Я вже знаю.


Може й так. А що ж нам робити?


Не потикатися надвір.


Легко сказати. Ми ж не можемо весь час сидіти в хаті. Мені ось тре­ба курей погодувати, трави кроликам нарвати, води принести.


Не йди, Мурусю. Я тебе прошу, не йди. Ти навіть уявити собі не мо­жеш, який він страшний.


То що ж робити? Та невже в казці нема жодного доброго чарівника, щоб нам допоміг, щоб подолав того розбишаку?


Є. Але…


Але що?
Мурко зітхнув.


Є в казці добрі чарівнки. І богатирі є. Але я не знаю, як їх покликати.


От тобі маєш! Ти ж так довго жив у Баби Яги і не навчився?


Та ж Баба Яга їх не кликала. Вона тільки Чахлика могла поклика­ти. Та ще всяку нечисть.


Так, то правда. Я якось про те не подумала. Що ж нам робити? Як боротися з Чахликом?


А я знаю як. Це я якось тільки спершу злякався. А зараз… Я ж таки кіт, а не якась там жалюгідна миша. Тепер він мене не зв’яже. Я йому не дамся. Тепер я йому…

І Мурчик вийшов з хати.


Не йди, котику, – зойкнула Маруся, та кіт вже був за порогом і повагом ходив по подвір’ю. Тоді дівчинка, думаючи тільки про свого улюбленця, вхопила качалку, що потрапила їй під руки, та й пішла за­хищати свого кота, якщо доведеться. Ні про себе, ні про страх Маруся не думала. Дуже кумедно. Чи не так? Кіт і дівчинка з качалкою проти Чахлика. Такого в казках не буває. А що робити, коли добрі чарівники далеко?

Кіт повагом ходив по подвір’ї, а Чахлик зорив за ним з кущів. Нарешті він тихо покликав:

Киць-киць-киць!


Чого тобі, Чахлику?


Іди сюди, котику.


Кажи, чого тобі треба. Я тебе чую.


Та я хотів…


Я знаю, чого ти хотів. Краще йди звідси.


А якщо я не піду?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen + 13 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.