Коли падають зорі поезії

Тетяна Фролова

Сама про себе (замість передмови)

 

За паспортом я не Фролова зовсім, а Молнар. Прізвище Фролова я успадкувала від свого першого чоловіка. Тепер те прізвище носять три моїх сини і мої книжки.

Народилася я у 1941 році, 22 квітня, за 2 місяці до початку війни. Була дванадцятою дитиною в сім’ї. Народилася на Тернопільщині, в селі Білозірка Лановецького району. На другому році життя захворіла і втратила зір. Батько був на фронті, а мати повезла мене у Кременець до відомого на той час окуліста. Він був єврей і на той час з родиною був уже в гетто. Все ж його випускали до людей. Read More

«НЕ ЛІТАЙТЕ, ГОЛУБИ, ПО ХАТІ…»

«НЕ ЛІТАЙТЕ, ГОЛУБИ, ПО ХАТІ…»

«Привіт зі Львова! Дорога Галю!

Надсилаю вам свій твір «Не літайте, голуби, по хаті…», присвячений вам і вашій родині. Віддаю його на ваш суд, бо він написаний про вас і про вашу маму. Якщо скажете щось змінити – зміню, переробити – перероблю. Якщо скажете, що цей твір нікуди не годиться, закину його далеко (викинути не обіцяю) і навіть не буду робити спроби, аби він вийшов у світ. На все ваша воля. І Божа. Буду вас слухатися, як не послухалася б жодного редактора. Прочитайте всією вашою родиною (звичайно, хто захоче читати) і дайте мені знати. Тільки відверто. Бувайте здорові. Кланяйтеся Білозірці.

Ваша Тетяна.

м.Львів»

Read More

ФІРМАНСЬКІ ІСТОРІЇ

ФІРМАНСЬКІ ІСТОРІЇ

Чи знаєте ви, хто такий фірман, або фурман, це залежить від того, де як кажуть – фіра чи фура. Фірман колись на селі – то був великий чоловік, майже, як у давнину чумак. Тільки дороги у фірманів не такі далекі, як у чумаків були. Скаже жид вести до Крем’янця яйця – то збираються дядьки та й везуть, з Білозірки і таки ж до Крем’янця, чи  у Волочиськ, чи ще там куди, а як треба, то й до самого Львова. Везуть чи яйця, чи муку, чи мед, чи сало, – що жид скаже, бо він і гроші дядькам платить. А гроші завжди потрібні. Read More

ГУДЕНЬКИ (Жіночі теревені)

ГУДЕНЬКИ

(Жіночі  теревені)

Я вже якось  зробила спробу, і здається вдалу, розказати фірманські історії – ті бувальщини і вигадки, котрі розказували чоловіки, збираючись до гурту довгими зимовими вечорами. Взимку поле дрімає собі під снігом, чекаючи весни, а чоловіки, чекаючи, доки прокинеться поле, відпочивали собі від одвічної селянської роботи та й згадували всяке, розказували про все, що з ними було і чого не було. Звісно, фірмани. Read More

«КИНУ КУЖІЛЬ НА ПОЛИЦЮ» (казки для дорослих)

ТЕТЯНА ФРОЛОВА

«КИНУ КУЖІЛЬ НА ПОЛИЦЮ»
(казки для дорослих)

Львів
ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ
Замість приказки скажу лише кілька слів, бо все-таки маю справу з дорослими читачами.
Кину кужіль на полицю,
Сама піду на вулицю.
Так співається в народній пісні. А я б вам не радила поспішати на вулицю. Ще встигнете. А краще… Почитайте казки для дорослих, котрі я для вас написала. Read More

Якось серед літа. Тетяна Фролова

Казка – чародійка для Юлі та Сергійка

Мої внучата вже попідростали. Вони ще не дуже дорослі, Юлі вже чотирнадцять років, а Сергійкові дванадцять. Та казки любити ще не перестали, особливо ті, що пише для них бабуся Тетяна. А треба вам знати, що бабуся Тетяна це я. це просто чудово, що мої онуки люблять казки. А я люблю і казки, і онучат. І своїх, і чужих. Read More

Обжинки поезії

ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ (САМА ПРО СЕБЕ)

Господи, дякую тобі, що дав дожити мені до моїх обжинків. Хай буде воля твоя, як на небі, так і на землі. Бо без тебе, Отче, ми пропащі. Ніхто, опріч тебе, не помилує нас і не спасе. Read More

Якби на квіти не морози. Книга

Замість передмови

Ця невелика книжечка – розповідь про жіночі долі. Чотири жінки. Чотири жіночі долі. У кожної жінки своє життя, складне і нелегке. Чотири жінки, не схожі одна на одну. У них різні характери, по-різному складаються їхні долі. А якби…на квіти не морози, то може вони цвіли б і взимку? А може вони і цвітуть? Тільки не в квітниках, а в засніженому серці жінки, що попри все зосталася жінкою і зберегла те найкраще, що подарував їй Бог. Read More

В той широкий світ

Поклонюся землі. Кожній стежці і кожній дорозі, кожній травині і деревині. Бо від них я народилася, з ними я росла, вони додавали мені сил, коли я знемагала, навіювали мені поетичне сприймання краси. Поклонюся тому широкому світові, що прийняв мене в свої обійми, посилав мені добру долю, а коли доброї поблизу не було, тоді відводив від мене лиху. Read More

Витинанки

Витинанки

Ви того не пам’ятаєте і не можете пам’ятати. Бо ви молоді. А я людина вже похилих літ. Та своє бідне дитинство добре пам’ятаю.

Горіла гасова лампа. Ще вдень треба було добре протерти «шкелко», щоб не кіптила лампа. Лампа висіла над столом. Довкола стола сиділи дівчата. Парубки теж були, та вони сиділи осторонь, щоб не заваджати дівчатам. А дівчата з паперу маленькими ножичками витинали фіранки на вікна. То була справа не проста. Робота була творча і дуже делікатна. На витинанці мав бути узір. А спробуй-но на папері його витяти. А таки витинали і хизувалися одна перед одною своїм вмінням, своєю творчістю. А хлопці з цікавістю спостерігали, забувши дихати. Так народжувались витинанки. А потім вони висіли на вікнах, прикрашали хату. Тільки й розкоші було. А ще вишиті рушники. Ото й усе багатство. Подушки і перини на постелі, а рядна в скрині. То був посаг. Бо витинанки що? То не посаг. Повисять, повисять на вікнах – та й другі треба витинати. Та ніхто тим не журився. Була молодість, була любов і була пісня. Read More