Нащадки кобзарів. Випуски за різні роки.
1995 рік.
Перехожим
Зітхають сумно перехожі,
Що я не зовсім певно йду.
Невже їх втішити не може
Усмішка в мене на виду?
Мене питають: “Вам не гірко?”
І я кажу: “Запевне, ні”.
Турбот і справ у мене стільки,
Що плакать ніколи мені.
У мене щастя так багато,
Що, мабуть, вистачило б всім,
І я не хочу смуток втрати
У свій веселий нести дім.
У мене серце хвильно б’ється…
Я ледве втримую пісні…
То тільки вам чомусь здається,
Що страх, як боляче мені”.
То ж не зітхайте перехожі,
Що я не зовсім певно йду.
В моєму серці квітнуть рожі,
Котрі не квітнуть у саду.
Люблю життя, сумне, а чи веселе,
З перчинкою, і з хроном, а чи з хмелем.
Люблю його за радощі чи муки,
Люблю його за зустрічі й розлуки.
Люблю життя, невтомне і кипуче,
Наперекір усім смертям живуче.
Люблю за шум вітрів, за тиху пісню…
Лиш не було б воно без смаку, прісне.
Мамині пороги
Вже заросла та стежка бур’янами,
І їх покрили вже сріблясті роси,
Де лопотіло босими ногами
Полатане дитинство русокосе.
Я позбираю ту росу перлисту
І прополю неходжені дороги,
Нарву я чорнобривців і любистку
І заквітчаю мамині пороги.
Ніхто не вийде з маминої хати
і не покличе у теплінь затишну.
Понахилялись явори крислаті,
І виросли мого дитинства вишні.
Йду по селу, чужа і всім далека,
Мене з лиця не впізнають знайомі,
Лиш дивиться услід сумний лелека
Й запрошує до батьківського дому.
Ось річечка мала жбурляє воду,
над нею верби заплелися віттям…
Як добре, не питаючися броду,
В дитинство мандрувать з багатоліттям.
Сховалась ніч в зарошеній пшениці,
Несе мені дрімота колисанку,
І кида сон у втомлені зіниці
Мені дитинство босе до світанку.
СКАЗАВ – НЕ ЛЮБИТЬ
Сказав – не любить – і журби нема.
Забув, що б’є, не виваживши руку.
Журись сама, чи не журись – сама.
Твоє це щастя і твоя це мука.
Сказав не любить… сльози заховай,
Бо хто-небудь побачить і осудить…
Тож бадьорись: чи смійся, чи співай,
Та пам’ятай, що він тебе не любить.
Сказав – не любить… Відчай без надій
І біль чекання, вічного й пустого…
Сказав – не любить… гарний, та не твій…
Якщо й нічий, то що тобі вже з того?!