Фірманські історії 2009 рік

Розіслано по всій Україні

Завідувач редакційно-видавничою групою

О.П. Кирієнко

Редактор за Брайлем

О.М. Савченко

Підписано до друку

5 2009р.

Обліково-видавничих аркушів 3,0

Тираж 93 прим.

 

Редакційно-видавнича група

При республіканському будинку звукозапису та друку Утос.

Провулок Т. Шевченка 4,

Київ-1, 01001.

 

ФІРМАНСЬКІ ІСТОРІЇ

 

Від автора

З роками до людини чомусь приходять спогади. Вони є у кожного – і веселі, і сумні. Приходять вони й до мене і теж бувають всякі. А оцей спогад прийшов з раннього дитинства, далекий-далекий і водночас близький.

У нашій хаті збиралися дядьки. Найчастіше вони збиралися довгими зимовими вечорами, коли ще поле спить під снігом, а в чоловіків на селі меншає роботи. Горить гасова лампа. Про електричну тоді ніхто ще й не думав. У хаті тепло – мама напалила. Сама ж вмостилася під теплою грубою, а на колінах у неї влігся наш чорний кіт. Ми, діти, вже повечеряли. Дядьки також. І починалося найцікавіше – всілякі історії, які неодмінно траплялися з фірманами. Фірмани – то, по-теперішньому кажучи, перевізники. І влітку, і взимку, возами чи саньми, запрігши пару коней, гуртом чи поодинці, возили вони все, що було треба і куди було треба. Така була їхня робота, за яку жид платив гроші. Робота нелегка, але ліпшої нагоди заробити на селі годі й придумати. І намерзнуться бувало, і заморозяться, і всякого в дорозі натерпляться, але відпочинуть трохи та й знову їдуть. Фірманка то не для кожного. То лише для того, хто має коней і не боїться труднощів.

…Дядьки постаріли, давно вже не фірманили. Вантажі стали перевозити по-іншому. Але з плином літ згадували фірмани все, що з ними колись було. А може й не було. А може й вигадав котрийсь якусь історію або прибрехав трохи, щоб цікавіше було. Хоча й брехнею це не назвеш, бо то – як казка. Ми, діти, примостившись де попало, боялися тільки одного: щоб дорослі не згадали про нас та й не прогнали спати. Розповіді дядьків були для нас як найцікавіші казки, щоправда для дорослих. Наслухавшись таких казок, ми боялися ввечері надвір вийти, але не каялися і наступного вечора  з нетерпінням чекали нових розповідей, нових фірманських історій. З плином літ багато чого забулося, загубилося, але дещо таки збереглося у пам’яті.

Пригадую, в школі ми інколи розповідали одне одному ті фірманські історії, бо ж у кожному селі фірмани були. Пам’ятаю, якось я сказала:

  • От би зібрати ті історії та записати. Цікаво було б.
  • От і збери. А що? Гарна книжка буде.

Та в радянські часи, в часи атеїзму і боротьби з усякими «забобонами» така книжка не вийшла б. А тепер я вирішила спробувати.  А ви, дорогі читачі, сприймайте ті розповіді, як самі знаєте: як казки для дорослих, як дійсність чи як вимисел, бо я й сама не можу з певністю стверджувати про достовірність тих фірманських історій. Ви просто посміхніться – і читайте.

Тетяна Фролова.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

sixteen + 13 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.