Статті Тетяни Фролової


Від Бога наша пісня
ойти,й ти, струмочку,
Срібна водичко,
Куди   біжиш і   що несеш?..
Ця пісня вже давно стала своєрідною візитною
карткою вокального жіночого ансамблю
“Струмочок”.

                                    Її популярність росла разом з популярністю ансамблю, що завоював з часом звання Народного. Отже, Народний ансамбль “Струмочок”. Тут співають жінки і дівчата, переважно незрячі. Тридцять п’ять років тому вперше зібралися дівчатка робітниці Львівського Учбово-виробничого підприємства УТОСу й організували ансамбль, що потім дістав назву “Струмочок”. Відтак понад третину століття звучать його пісні і не висихають джерела, з яких черпає він свою наснагу.

Та ми лише тому не впали духом, бо сам Господь нам пісню дарував.

Ці слова з пісні композитора, Народного артиста І. Білозіра  «Від Бога наша пісня» підкреслюють повноту сутність ансамблю

35 років. Їх слухала Болгарія, їм аплодувала Польща. Платівка з їхніми піснями перепливали моря і океани, з Австралії просили надіслати тексти пісень, їх пісні виконували канадські українці, не кажучи вже про вітчизняні колективи.

А час пливе. Він невблаганний. Дехто з перших учасниць ще співає, хоча вони вже й немолоді, але не пересихає “Струмочок”. Його пісні звучать і в наші нелегкі часи. Важко ансамблю, бо всім зараз важко. Може і не доспівав би він до свого тридцятип’ятиріччя, якби не люди, що попри скруту знаходять можливість підтримати мистецтво. Серед них і керуючий Львівським обласним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів п.Машталярчук. “Струмочок” дякує йому за моральну і матеріальну підтримку, за нові національні строї для концертів, за тепле ставленя до цього колективу, до української пісні.

Вона звучатиме ще краще, бо ми віримо в себе і у всеперемагаюче добро.

Тетяна Фролова.

«Повір у себе» 15- 31 жовтня 1998 року.

 

 

          Жіночі проблеми.

          Газета «Повір у себе» започатковує рнову рубрику «Жіночі проблеми». І, здається мені, кожен розуміє, що це таке і як це важливо. бо кожна жінка, інвалід вона чи ні , однаково є берегинею своєї родини. На щастя, інвалідність  не знімає з жінки того святого обов’язку. Але, звичайно, виконувати його нам значно важче, ніж звичайним жінкам.

          Хочеться, щоб кожна з нас пам’ятала назву нашої газети, так вдало поєднану з нашою долею,- «Повір у себе». Повіримо ж у себе і ми і привітаємо нашу газету, що ніби поєднала нас, інвалідів, у єдину спільноту, з нашими радощами та бідами, більшими чи меншими. А може: комусь стане легше уже хоча б від того, що він не самотній.

          Але, крім інвалідів взагалі є ще і жінки-інваліди і вже не має значення, до якої категорії чи групи інвалідності вони належать,- мені здається, що проблеми у нас спільні. Давайте ж спробуямо допомогти самі собі, бо більше нікому. Дуже вже мені хочеться, щоб нам писали жінки-інваліди про своє життя, про свої маленькі радощі, про негаразди (Вірю, що не бувають самі лише біди). Звичайно ми не можемо підвищити пенсію чи поміняти квартиру, але, можемо щось порадити, а коли самі не можемо, то звернемось до фахівців. Хочеться, щоб газета «Повір у себе» стала нашою спільною, бажаною, щоб чекали її виходу, щоб приносила нам віру у самих себе, у нашу спільноту,в те, що, коли всі разом, то буде нам краще, взагалі і кожному зокрема. Пишіть нам про те, що вас цікавить, що хвилює, що порадили б іншим, які питання хотіли б порушити у наших «Жіночих проблемах».

          Пишіть, ми чекаємо, ми віримо у себе, повірте ж і ви   в себе, і в нашу газету.

                                                Тетяна Фролова.

«Повір у себе», 1-15 жовтня 1998 року.

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.