Поезія публікована у пресі.
«вільна Україна», неділя 22 жовтня, 1972 рік.
Зустріч з майбутнім.
Зустріч з майбутнім
Як весну принесуть лелеки
І розквітне вона в саду,
Я до вас, нащадки далекі,
Через тисячі років прийду.
На оновлену землю стану
Й подивлюся в усі кінці –
Ні найменшого смутку, ні рани,
Ні одної сльози на щоці.
Заклопотані тати й мами
Кличуть з Марса дітей у двір.
А вони – пустуни-пустунами –
Грають в піджмурки поміж зір.
Людно, гамірно в місті Лева,
І на площах свято гуде…
І красуня, немов королева,
Хоровод дівочий веде…
Українська лунає мова,
Українські звучать пісні…
Старовинні вулиці Львова
По-новому всміхнулись мені.
Храм новий приваблює очі.
А будівлі! Обличчя людей!
І хлопчина якийсь неохоче
Щось доучувать в школу йде.
Я скажу: «Постривай, хлопчинко,
Чи ти чув, що таке війна?»
А воно засміється дзвінко
Й скаже: «Вчора цього не знав.
І за те на уроці історії
Мені вчитель поставив двійку.
А сьогодні ось вчу. Все теорії.
Все це вигадки, мабуть, і тільки.
Кажуть: люди людей вбивали.
А завіщо – ніяк не збагну.
Дуже важко історію вчити,
Особливо ж, як про війну».
Я погладжу йому голівку
І здивованому скажу:
«Я – людина двадцятого віку.
Я історію бережу.
Ти зумів, друже мій, зворушити
Давню тугу, чиюсь і мою…
Дуже важко історію вчити,
А ще важче було в бою.
Не розкаже твій вчитель нині,
Бо і сам з підручників зна,
Що тут діялось на Україні,
І що таке смерть і війна.
Я прийшла в дивовижне те місто
Розказати тобі сама,
Щоб ти знав, як хочеться їсти,
Коли й кусника хліба нема…
Щоб ти знав, як боролись за волю,
І мою, і його, і твою,
І як серце німіло від болю,
Коли падав хтось у бою…
Катували нас і вбивали,
Засилали в страшний Сибір…
Та державу ми все ж збудували,
Ту, в якій ти живем до сих пір…
Треба, треба історію знати,
Щоб на нашій чудовій землі
Над сином не плакала мати
Й не сивіли хлоп’ята малі…»
…Як весну принесуть лелеки
І розквітне вона в саду,
Я до вас, нащадки далекі,
Через тисячі років прийду.
Щоб були ви повік щасливі,
Я в музей експонат принесу –
Дитяче волосся сиве
І материну сльозу.
«вільна Україна», понеділок 30 квітня, 1973 рік.
Квітневий вальс.
КВІТНЕВИЙ ВАЛЬС
Квітень землю підійма до сонця.
А вона під променем пестливим
Простягає пагілля зелене,
Мов ручата матері маля.
Світить радість з кожного віконця,
В кожнім серці сміх дзвенить щасливий
І той промінь лащиться до мене,
Бо для нього я — також земля.
Бо і я — крихтинка того світу,
Що з землі бере корінням соки
І мені життя дарує весни
1 цвітіння нездоланних сил.
1 мене отой бентежний квітень
Підійма у зоряні висоти
І сміється, наче мій ровесник,
Що на вальс несміло запросив.
Я пливу у вальсі над землею
Під пташині здружені оркестри.
І вальсують і сади, і плеса,
І мене вітають журавлі.
Пахне сонцем, хлібом і ріллею…
І моїй планеті заздрить всесвіт,
Бо немає в ньому кращих весен,
Ніж на нашій сонячній Землі.