Моє Тернопілля
Поклонюся землі, що зросила мої босі ноги.
Поклонюся землі, бо її я у серці несу,
а ще тихим вітрам, що мене зустрічали з дороги
і, як мати, мені витирали гарячу сльозу.
Знов у пам’яті біль, і матуся співає неначе,
незабутні слова, що вона говорила мені.
Дослухаюся… Хтось під вікном розтривожено плаче.
Це дитинство моє, це полатані роки мої…
Ти до мене прийдеш, синьооке моє Тернопілля,
як колиска моя, яке отая колиска з лози…
Бо без тебе мені ані похорон, ані весілля.
Тернопілля моє, хай тобі і з води, і зроси!
Ти до мене прийдеш із полями своїми й тернами,
із річками своїми і вербами по берегах.
Тут могили батьків, тут сліди мого тата і мами,
тут носила мене моя доля на теплих руках.
Тернопілля моє… Тут моя засвітилася зірка
і горить дотепер, я знаходжу її у імлі…
Тут найкраще село – то зелена моя Білозірка.
Там криниця моя і джерела, що б’ють з-під землі.
Соколи
(Моїм синам)
Вже повиростали мої соколи
Й полетіли з рідного гнізда.
Де ви, мої діти? Чи високо ви?
Мати вас чекає, вигляда.
Заверніть додому на часиночку
Із своїх натомлених доріг,
Мамину непрохану сльозиночку
Ви візьміть, як вічний оберіг.
Хай насниться колискова мамина
І дитинство, світле і трудне,
Там у синім небі за туманами
Не забудьте, діточки, мене.
Теплими мінорними акордами
Молодість в минуле відпливла.
Як хотіла, щоб були ви гордими
І нікому не чинили зла.
Мріяла, щоб виросли ви дужими,
Щоб було з роси вам і з води,
Щоб ніколи не були байдужими
До людського болю і біди.
І молитва буде хай високою,
Бог почує і прийме її.
Стануть на сторожі миру й спокою
Три сини, три соколи мої.
СУМНИЙ ВіРШ
Самченко Н.П.
А вчителька моя любила осінь…
Збирала листя в гомінкий букет.
І той букет стояти міг би й досі,
А вчительки нема, лише портрет…
Найкращим був урок з літератури,
І, певно, навіть двійочник це знав.
Читалавірші, Рильського, Сосюри
(Сосюра більше їй імпонував).
Була така… До трепету лірична,
Була – немов поезія сама,
Така проста, така до болю звична…
І як же так, що вже її нема?..
І знову осінь парки вистеляє
І, посмутніла, жде її, дивись.
Не виглядай, голубонько, немає
І не прийде, як то було колись.
І осінь так заплакала невтішно,
Що вчительки моєї вже нема.
Свої багрянці позбирала спішно –
І зблякло листя, і прийшла зима…
«Громадський захисник» 17-23 серпня 2006 року.
Молитва за злостивців.
Повір у себе.
Світ казки (Трускавецькі мотиви).
Курча (Вірш із циклу «Дивлюся на світ дитячими очима»().
Молитва за злостивців
Господи, прости моїм злостивцям
їх бажання заздрісні і злі.
Кожного зроби на мить щасливцем,
дай відчути їм красу землі.
Дай почути їм пташиний щебет,
запахи черемхи та бузку…
Може, і вони повірять в тебе,
в Твою руку, владну і тривку.
Відпусти гріхи їм і помилуй,
наверни на істинний їх путь.
Покажи їм владу свою й силу,
та про милість, Боже, не забудь.
Господи, прости моїм злостивцям
каверзи і наміри їх злі.
Кожного зроби на мить щасливцем —
і настане радість на Землі.
Просвіти їх душі світлом правди,
світлом віри розум просвіти
і прости, самого себе ради,
не карай, помилуй і прости.
Повір у себе
Коли, здається, жити неспромога,
коли, здається, більше сил нема,
повір у себе — і твоя тривога
розвіється, як марево, сама.
Повір, у себе, ти багато можеш,
не опускай безсило руки ти —
і сам собі найкраще допоможеш,
лиш тільки спробуй сам себе знайти.
Коли здається, що земля і небо
Супроти тебе стали надиби,
повір у себе, знай, що жити треба,
бо ми своєї долі не раби.
“Повір у себе” — ці слова, як гасло,
для себе назавжди запам’ятай,
і, щоб ніколи віра та незгасла,
завжди і скрізь ти зло перемагай.
Повір у себе — і твоя тривога
розвіється, як марево, сама.
Цей вірш Ігор Білозір поклав на музику — і він став піснею. Ця пісня збереглася на шпальтах газети “Повір у себе”. Продовження цього вірша написано значно пізніше.
Облиш свою невтишену тривогу,
і хай тобі допомагає Бог.
Тож, помолившись, вирушай в дорогу,
А якщо можеш, вирушай удвох.
Повір у себе! Всоте і вдвохсоте!
Повір у себе! Хто ж, коли не ми?
Землі корінням соки в себе всотуй.
Господь створив навіщось, нас людьми.
І хто сказав, що ми — неповносправні?
Лиш тільки спробуй, сам себе знайди.
Для нас також земля квітує в травні,
від плоду гнуться і для нас сади.
Прийшли ми в світ цей не з своєї волі.
У кожного покликання своє.
Терпляче зносим прикрощі і болі.
Любіть нас отакими, як ми є.
Ми послані на землю з волі неба,
Щоб світ цей від жорстокості спасти.
Ми віримо у бога і у себе.
і хочемо, щоб в нас повірив ти.
Світ казки
(Трускавецькі мотиви)
В’їжджаючи у Трускавець,
облиш печалі і тривоги.
Гірського вітру посланець
Тебе зустріне край дороги.
І ти зануришся у світ,
світ зачарованої казки,
в зелений шум добра і ласки
й забудеш, скільки тобі літ,
Тут феї з поглядом ясним
здоров’я в келихах розносять
і так тебе уклінно просять,
щоб випив ти. Туман, як дим…
У сні до тебе сходять гори,
і ніжні мавки, і чугайстри.
Зриваєш зорі, наче айстри —
і забувається все горе.
Виїжджаючи у Трускавець,
облиш усі свої проблеми.
Тут без доведень теореми
печалі зводять нанівець.
КУРЧА
Малому курчаті
хотілось кричати,
бо воно забрело,
де ще досі не було.
Тут – росте травиця,
там – біжить лисиця.
Страшно малому.
Йому б додому.
Курча заблукало,
дороги не знало.
А в кого спитати,
де його мати ?
Біжить квочка-мати
курчатко шукати,
біжить півень-тато
курча рятувати.
Лисицю прогнали,
траву розгортали.
Такому малому
не можна самому.
Іди додому.