НАВЧИСЯ КОЛИСКОВОЇ

 

Навчися, доню, колискової,

вона в житті, як глибина.

В ній досить мрійності казкової,

в ній незбагненна таїна.

Під пісню ту тобі так спалося,

немов під хвилею добра.

Коли і як такеє сталося,

що колискова відмира ?

Не бійся бути старомодною

і колискову заспівай.

Вона є мудрістю народною,

її дитині передай.

Нехай вигадують теорії

на наукових сторінках.

Вона прийшла до нас з історії

з добром і вічністю в руках.

Закони ті ніким не писані,

диктує їх саме життя.

Зростають діти неколисані

і, модно так, без повиття.

З своєю лагідною мовою,

стара, як батьківський поріг …

Навчися, доню, колискової –

це для дитини оберіг.

 

                                   ТАКИ ВЕСНА

                

                     Таки весна. І радісно на серці.

                      Вітри зійшлися у шаленім герці.

                      Як сік березовий, нуртує в жилах кров.

                      В такому безумі і родиться любов.

                      І не питає, скільки літ мені.

                      Вона не знає, що найкращі дні

                      я випила, як дороге вино,

                      не вчора, не сьогодні, а давно …

                      І весну прошу, подумки, таємно:

                      „Ти подаруй любов, хоч не взаємну,

                      хоч день, хоч мить …

                      А потім – як вже буде …

                      Переболить, та серце не забуде.

                      Перепече … „  А хто це там з докором ?

                      Я поетеса, і мені не сором.

                      З любові вірш народиться чи пісня,

                      палка і щира, хоч до болю пізня.

 

 

ДОЛІ

 

Я дякую примхливій долі,

Що посила вона мені

Не тільки прикрощі та болі,

Але й щасливі ясні дні.

А ще їй дякую, що душу

Ніяка заздрість не пече.

Чого не маю, то й не мушу.

А може й буду мати ще.

Чужої слави не приймаю

І ворогам за зло не мщу.

Любов чужу не переймаю,

Але й свою не відпущу.

 

  ОБЕРИ МЕНЕ ДО ПАРИ

 

Місяць скаржиться на тебе,

що до нього не виходиш,

зорі скаржаться на тебе,

що не дивишся на них.

Хлопці скаржаться на тебе,

що ти з розуму їх зводиш,

що нема очей прекрасніш,

невблаганних, чарівних.

Я не скаржуся нікому,

ні на що не нарікаю,

тільки млію у коханні,

тільки мучуся в журбі.

Я не скаржуся на тебе,

бо тебе я так кохаю,

що готовий все на світі

я пробачити тобі.

Обери мене до пари.

Не заламуй руки в горі.

І ми підемо з тобою

подивитись на зірки.

Вийде місяць із-за хмари,

засміються ясні зорі,

і відчепляться від тебе

всі тутешні парубки.

 

 

«Дукля» н4 2005 року.

Тільки б завше була Україна.

Де б не був ти.

Молюся до Тараса.

 

 

 

 

Тільки б завше була Україна

 

     Я стою серед шляху, обнята віками,

     і питаю у себе, хто ж я така є.

     Нахилилося небо з своїми зірками

     і шепнуло мені, що усе це — моє.

     Я з Чумацького шляху взяла дрібку солі,

     а ще котиків трохи в старої верби.

     Щиро дякую Богу і дякую долі,

     що у мене такі невичерпні скарби.

     Що у мене степи і Дніпро величавий,

     що у мене Вкраїна з очима небес,

     дух козацької волі й козацької слави,

     що у дітях моїх та онуках воскрес.

     Україно моя, калинова любове,

     з гіркотою сльози і житами в полях.

     А вже кращих пісень і щирішої мови

     ще не знала моя предковічна земля.

     Я свій слід загублю у небесних просторах,

     і відлуння пісень десь розтане в гаях,

     тільки б завтра ти краща була, ніж учора,

     тільки б завше була, Україно моя.

 

Де б не був ти

 

     Де б не був ти, у якому краї,

     повертай додому неодмінно.

     Пам’ятай, тебе завжди чекає

     рідна твоя мати — Україна.

     Не потрібні ордени й медалі,

     їй не треба ні грошей, ні слави,

     ти облиш чужі шляхи і далі

     й до своєї повертай держави.

     Тут проблеми, і дрібні, і вічні,

     може, тут з’їсиш і черство, й пісно.

     Хай святиться та земля велична

     і народ її і нині й прісно.