Поезія не тільки публікована у пресі Тетяни Фролової

Два дощі

 

Дощ перший

 

Небо сіє  крапелинки

животворної води.

І біжать, спішать дощинки:

– Нам куди? Куди? Куди?

Розкривались квіти сонні:

– Пити! Пити! Хоч ковток!

Підставля свої долоні

Кожен радісний листок.

І спішить веселий дощик,

Не спиняється й на мить,

Миє вулиці і площі

Й на деревах шелестить.

 

Дощ другий

 

Ніч співає колискову,

Затіває з вітром змову,

Тільки дощ собі іде.

Як дорогу він знайде?

То не дощик, а дощисько,

Та пустує, мов хлопчисько:

Ходить босий біля хати

І ніяк не хоче спати.

Дощ іде без парасолі,

Сни нашіптує для Олі –

І веселі, і смішні,

Щось шепоче і мені.

Дощ ніяк не вгомониться.

Ну чому йому не спиться?

Я б його приколисала,

Та сама давно вже спала.

 

Не клич мене

 

Кухоль молока і хліба скибку

Ти мені у роси принеси.

І не клич мене до хати швидко –

Я побуду тут серед роси.

 

І на землю, сонцем обігріту,

Стану я босоніж у траву,

Яблуня  жбурне мені півсвіту –

І збагну я, що таки живу.

 

Вітер мене в травах заколише –

І зіллюся з щебетом пташок.

Ти не клич мене – я тут залишусь

І додому не знайду стежок.

 

 

«Високий замок» 9 січня 2003 року.

Вже дві тисячі літ…

Виклик долі.

Стою на межі століть.

 

 

Вже дві тисячі раз Вифлеємська світилась зоря,

і дві тисячі раз ми сказали: “Христос народився!”

Він на землю прийшов для любові, і щастя, й добра,

дав розп’яти себе і воскрес, і живий нам явився.

Серед зла і пітьми, серед всяких буремних негод

Віфлеємська зоря нам з віків ще і досі зоріє.

Ми благаєм Тебе: порятуй наш стражденний народ,

поможи, Пресвята Богородиця Діво Маріє!

Ми шануєм Тебе, славлять наші Тебе кобзарі,

та у клопотах днів чудеса не завжди помічаєм.

Нам казали батьки, нам співали про те матері,

як спасла Ти колись від погрому Святий наш Почаїв.

Вже дві тисячі літ від Різдва. Помінялись часи,

та не кращає світ, і нам прикро сьогодні від того.

О царице небес, Ти уклінно за нас попроси

Все благого Отця, свого Сина і Духа Святого.

 

Виклик долі

 

В’ється піснею перепелиною

Вузька стежка поміж жита.

Бігло, бігло тою стежиною

Босоноге моє життя.

 

Воно бігло, дзвінко співаючи,

Набираючись сил у землі,

Волошкові зриваючи радощі

І невиплакані жалі.

 

Але раптом з пітьми, із мороку,

Із німотної тишини

Вийшла доля й сказала коротко:

“Не співай, зупинись, замри!”

 

І погасли сонця всіх світів,

І засохли, пов’ялі квіти,

Обірвало життя свій спів

І завмерло, не сміючи жити.

 

Але це була тільки мить.

І в пітьмі, простягнувши руки,

Я пішла крізь незвідані муки

І сказала: “Я буду жить”.

 

Я пішла крізь колючі терни,

Так, із відчаю, без мети.

Босі ноги кололи стерні…

Та я знала, що мушу йти…

 

Заціпивши уста до болю,

Так я йшла крізь життєвий вир

І кляла ту злощасну долю,

Що забрала у мене зір.

 

Моя пісня жалю не просила,

Вона кликала в бій, до меча…

Вийшла казка, давня аж сива,

І торкнулась мого плеча…

 

І почула я спів пташок

І незнані ще запахи квітів…

Біля мене хтось тихо пройшов

(То, можливо, був просто вітер…)

 

О, тепер я була не сама:

Цілий світ був віднині зо мною.

І скорилась мені пітьма,

Переможниця я в двобої.

 

Різнобарв’я відчула красу,

Тепле сонце всміхнулося ласкою,

Тож віднині я пісню несу

Не просту, а даровану казкою.

 

А ще часом мені здається

(Може, це оптимізм у біді),

Що я більш відчуваю серцем,

Аніж бачила зором тоді.

 

… Ще і досі в’ється стежина,

Що вела мене через жита…

Сині очі у мого сина,

Як волошки мого життя…

 

Стою на межі століть,

Як дерево сильне й могутнє.

Вітаю своє майбутнє

Й минулого держу віть.

Мене не зламав бурвій,

Ні грози, ні суховії.

Хоч крона моя сивіє

Та корінь живий, живий!

Якщо ж я колись впаду,

Як прийде пора невблаганна,

Містком чи кладкою стану –

Нехай нащадки пройдуть.

На тисячоліть межі

Стою я несхитно і гордо.

І владним гучним акардом

Вітаю свої рубежі.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.