Не клич мене
Кухоль молока і хліба скибку
Ти мені у роси принеси.
І не клич мене до хати швидко –
Я побуду тут серед роси.
І на землю, сонцем обігріту,
Стану я босоніж у траву,
Яблуня жбурне мені півсвіту –
І збагну я, що таки живу.
Вітер мене в травах заколише –
І зіллюся з щебетом пташок.
Ти не клич мене – я тут залишусь
І додому не знайду стежок.
В Білозірці збудую хату,
сонце сходитиме на поріг,
і щодня не втомлюся плекати
свій калиновий оберіг.
Прилітатиме вітер з поля
і розкаже мені про те,
як Шевченкова десь тополя
у безмежних степах росте.
Посаджу розмаїте зілля,
чорнобривці самі проростуть,
і запросить мене на весілля
молода, що виросла тут.
В Білозірці збудую хатину,
сонце сходитиме на поріг…
Край віконця посаджу калину –
найнадійніший свій оберіг.
Якщо…
Якщо мене лиха здолає доля,
І я впаду серед своїх доріг,
Моя душа зросте посеред поля
Й стоятиме як вічний оберіг.
Якщо мені судилося упасти,
І пісня птахом випурхне з грудей,
Вона вас порятує від напасти,
Від злих очей і від лихих людей.
Якщо колись мене зламають грози,
І я впаду під батоги дощу,
Хай погляд ваш не затуманять сльози,
Бо ваших сліз собі я не прощу.
Добрий день тобі, мій тихий раю.
Світ моїх казок, моїх пісень!
Зустрічі я так давно чекаю.
І нарешті він настав, цей день.
Я переступлю твої пороги
(Замість кіс – вінок на голові),
І спочинуть мої босі ноги
На твоїй столоченій траві.
Нахилися нижче – любий клене.
Чи за мною ти не сумував?
Що там в листі заховав для мене?
Пісню ще яку не доспівав?
Пригорнусь до тебе, моя липо,
Як малу, мене приколиши.
Я з тобою у єдине злита,
Листя шелестить в моїй душі.
Чорнобривцем – квіткою затихну
І дитям засну у сповитку…
Незабаром яблука достигнуть
У моїм, у батьківськім садку…
Раю мій, замріяний і чистий,
Хто твої стежки позамітав?
Дощ пішов… Спокійний і врочистий…
Ніби й він мене отут вітав.
«повір у себе», 16-31 січня, 2002 рік.
І я колись була школяркою.
Моїй вчительці.
І я колись була школяркою
І я колись була школяркою
і пустувала, як могла,
Була і легкою, і шпаркою,
і невгамовною була.
Бувало, вчителька аж міниться,
не може слова віднайти:
— Ну як не сором, ти ж — відмінниця!
Як можна так себе вести!
А я собі літала вистрибом,
тягала хлопців за чуби.
І хвилювалась, перед іспитом,
й кричала вітрові: “Люби!”.
І я зустріла хлопця-красеня
і закохалась на весні,
питала в клена і у ясена,
чи любить він мене, чи ні.
Повисли котики на вербиці,
В саду хмеліють солов’ї.
А вже зозулі тій не терпиться
всі роки викувать мої.
Каштани вітру не розказують,
бо вітер все це знає й так,
що я задачі не розв’язую,
а вперше, списую в дівчат.
І знову вчителька — аж міниться:
— Ще треба, — каже, — підрости.
Ну як не сором! Ти ж — відмінниця!
Як можна так себе вести!
А чи сльозою, а чи хмаркою
дитинства спогад проліта…
Була і я колись школяркою…
Гай-гай! Та де вже ті літа!..
Моїй вчительці
“Світова зоря” — це дуже гучно.
Треба тихо, щоб почули Ви…
Вчителько моя, ми Ваші учні,
і не опускайте голови.
Ми не осоромимо ніколи
нашу школу й правила прості,
і каштани, ті, що біля школи, —
наші охоронці у житті.
Пустощі, підказки, — все пробачте,
на уроках тихий пересміх…
Ви нам іспит заново призначте,
через роки Ви покличте всіх.
Через нас у Вас сивини в косах,
і невтомне серце стугонить.
Жовкнуть трави у зелених росах
і не можна зупинити мить…
«Повір у себе» 16-31 серпня 2002 року.
Закоханий вальс.
Тиша (З нічних етюдів).
Розмова з музою.
Підкрався вересень до літа.
Літо.
Бездомне кошеня прибилося до мене.
Косили сіно і дзвеніли коси.
Мамині яблука
Два дощі: дощ перший, дощ другий.
Не клич мене.
Закоханий вальс
Я спитаю у зір,
запитаю у сонця, у вітру,
де знайти мені слів,
де знайти мені пісню таку,
щоб украсти тебе
на очах у шаленого світу
і повести в росу,
у її прохолодну п’янку.
Подивися, це я,
це мене ти шукав стільки років
і нарешті знайшов,
чи сама я до тебе прийшла.
Не спиняйся, іди –
нам до щастя всього кілька кроків,
це для тебе вночі
квітку папороті я знайшла.
І зозуля кує,
і хмеліє від радощів птаство,
і буяє земля,
і фіалкове небо для нас.
Наша щира любов –
це найбільше у світі багатство.
Над землею луна
наш весняний закоханий вальс.