ВІД УПОРЯДНИКА
Роки гортають сторінки історії. Історія – це глобально. А ми – люди, прості і грішні… Що ми? Та серед
людей є всякі: звичайні і незвичайні. Вони живуть поряд. Часто їх навіть важко вирізнити. Але, коли їх не
стає, коли вони йдуть у небуття, раптом розумієш, як тепер їх бракуватиме.
Слід людини на землі. Іноді він непомітний. По ньому пройдуть інші, пройдуть не помітять, затопчуть…
А людина жила, щось робила, мріяла. Якщо лише про власний добробут – це тлін, а якщо творила, хотіла,
щоб світ став кращим, несла людям свою душу в поезії, в пісні, в музиці, в дзвоні бандури… От ми з Вами і
прийшли. Прийшли до склепу на Янівському цвинтарі, де знайшов свій спокій кобзар-бандурист Юрій
Данилів. Особливих регалій він не мав, бо хто б, скажіть, мав би його ними наділити? Радянській владі
було не до нього. А люди… Вони радо приймають те, що їм дають щедрі душі, такі, як була у Юрія
Даниліва, а потім за буденними клопотами забувають згадати про того, що наділив їх своїм духовним
скарбом. Таке життя. Read More