Казки бабусі Тетяни


Годиться, таточку, годиться. Я чув, що вона – красуня. Я хочу на ній женитися. І нехай вона оберне тебе на кого схоче, мені байдуже. Але я хочу мати за дружину Голубу Фею. Тільки її.


Чи не здається тобі, сину, що ти забагато собі дозволяєш?


Ні, не здається, любий таточку, не здається.


Тоді як припну тебе до вітряка, і ти будеш його замість вітру крути­ти, доки світу. І ніякої женячки. Я – твій батько, і ти мусиш мені коритися.


А от і не буду я тобі коритися. І не буду я того вітряка крутити. Я вже вмію вогнем пихкати, майже, як ти. Спалю того вітряка, втечу у царство казок, знайду Голубу Фею і візьму її за дружину. А потім вже вона оберне тебе на павука.

– А тебе на кого?


Мене? А навіщо їй мене на когось обертати? Я молодий і гарний, і літаю, і вогнем вже навчився пихкати.


Дурень ти. От що я тобі скажу. І дівчат ще зовсім не знаєш. Ти думаєш, Голуба Фея так і чекає, доки ти її посватаєш, і з того дуже втішиться?


Звичайно. А як же інакше?


Ну-ну. Хотів би я, щоб так і було.

Голуба Фея – це не проста дівчина, котру можна просто вкрасти. Тут треба було діяти обачно, щоб у халепу не вскочити. Послали поважних сватів, як годиться. Це ж таки фея. Батьки дали свою згоду. Бо хто хоче зі Змієм Гориничем заводитися? Сватам було наказано: привести Голубу Фею, нікого іншого. Мати плакала. Бо кому хочеться такого щастя для своєї доньки? А Голуба Фея не плакала, хоча й не тішилася. Вона при­думала, що їй робити. Влетіла в комин, вимастилася сажею і вилетіла з комина чорна, як галка. Літала над своїм подвір’ям та й собі сміялася, що ніхто її впізнати не може. Посиділи свати, почекали – нема нареченої. І куди зникла – ніхто не знав. Тільки літала над ними якась чорна фея. Але чорну фею їм ніхто не казав привозити. Так і поїхали ні з чим. А фея тим часом пірнула у тепле казкове море, змила з себе кіптяву – і стала знову голубою і прекрасною. Мати дуже тішилася, що донька все так гар­но придумала, а батько сказав:

– Ой, дочко, накоїш ти нам лиха. Чи можемо ми змагатися зі Змієм Гориничем та ще з його сином?
– Мусимо змагатися, якщо він такий нахаба. А що робити? Не хочу я
заміж за Змієнка. Не хочу – та й усе. І Голуба Фея тупнула крихітною ніжкою. А ж її мати посміхнулася. Минав час. У країні казок час теж не стоїть на місці. Тут вже й за­
були про те сватання. Голуба Фея забавлялася тим, що літала до людсь­ких дітей і навівала їм чарівні сни, тільки неодмінно добрі. А ще вона підливала свої квітники і тішилася, коли зацвітали її улюблені квіти. Мати інколи злегка докоряла їй:

Доню, я розумію, що ти – фея. Але ж не можна так. Пора дорослішати. Феї теж ростуть.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 2 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.