Казки бабусі Тетяни

– Ну що мені з тобою робити? Як тільки я залишу тебе одну, ти неодмінно ускочиш в якусь халепу. Але я, здається, придумав. Перед Новим роком я можу собі таке дозволити. Я наділю тебе такою казковою силою, що ти не розтанеш.

І я зможу бавитися з Васильком?


Зможеш.


І на ялинці зможу посидіти?


Зможеш. Ти не розтанеш аж до весни.


А весною?


Ну… До весни ще дуже далеко.


Ой, дідусю!

І зірочка закружляла довкола Дідуся Мороза. А потім раптом при­тихла, наче й не раділа вже більше.
– Що, пустунко? Чого знову засумувала?

А що, коли той хлопчик… Ну, той Василько не відчинить вікно? Тим паче, що йому мама не дозволяла, аби він не застудився.


Овва! Не відчинить Василько, то другий хлопчик чи дівчинка відчинить.


Е, ні, дідусю. Я хочу туди, де Василько живе. Ах, яка там ялинка! Мені так здається, що я там і весною не розтанула б.


Хіба в морозильній камері, – засміявся дідусь.


Добре, дідусю. То я полетіла.


Куди полетіла?


До Василькового вікна.


Ну що мені з тобою робити? – забідкався дідусь. Але зірочки біля нього вже не було. Вона припала до шибки Василькового вікна і тихо покликала:


Васильку, Васильку! Не озивається. А може він вже спить? Ні, не спить. Світло світиться. Він просто мене не чує. Голос у мене тихенький, а вікно зачинене. Ото ще мені морока з тим вікном. От, якби отой срібний дзвіночок на ялинці задзвенів, то може б Василько зрозумів. Дзвіночку, срібний, задзвени. Я тебе прошу. Ти мене чуєш. Ти не можеш мене не чути. скажи Василькові, що я тут, на вікні.

І зірочка почула, як задзвенів на ялинці срібний дзвіночок.

Невже? – скрикнула сніжинка. І ще почула дзвінкий голос Василька.


Мамо, мамо! Дзвіночок на ялинці задзвенів. Сам задзвенів.


Ось не вигадуй.


Ні, мамо, справді. Може це новорічне диво? Казка?

І тут хлопчикові здалося, що він почув якийсь шерхіт за вікном. Ва­силько кинувся до вікна і миттю відчинив його. Сніжинка прожогом ки­нулася до хати і вмостилася на гілці ялинки поряд з Ангелятком.


Ой, нарешті, – тихо шепнула сніжинка. – Як добре, що я вже тут. Маленьке Ангелятко їй посміхнулося і тихо шепнуло:


Добре.
І тут почувся грізний голос мами:


Ти знову відчинив вікно?


Я вже зачиняю. Я тільки сніжинку до хати впустив. Вона просилася.

– Все це закінчиться тим, що ти застудишся і новорічні свята прове­деш у ліжку. Тоді знатимеш.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.