–
Звичайно, – сказала Іринка, найкраща Олина подружка, – звичайно, казки – це дуже цікаво, це найцікавіше, що може бути. Але казати, що вони живі… це просто смішно.
І найприкріше було те, що це казала Іринка. Олі стало сумно і образливо. Не тішило навіть те, що її альбом похвалила вчителька. Не тішила навіть оцінка дванадцять в класному журналі. У розпачі Оля сказала:
–
Якщо ви мені не вірите… якщо ви мені не вірите, то завтра після уроків я принесу голубу волосинку і викличу з казкового світу Голубу Фею.
Сказала так Оля, і їй зробилося ще сумніше, бо вона знала, що того робити ніяк не можна, що Голуба Фея, напевно, образиться на неї. Але слово вже було сказано, і тепер його треба було дотримати.
Сумна повернулася дівчинка додому.
–
Щось трапилося? – запитала мама.
–
Ні, нічого не трапилося, – відповіла Оля і ще більше похнюпилася.
–
Може, погану оцінку одержала? То і тоді так сумувати не треба. Буває.
–
Ні, я одержала дванадцять. За домашній альбом.
–
То що ж тоді? – допитувалася мама.
–
Нічого. Так собі.
І мама зрозуміла, що у її доньки є вже свої таємниці, які вона не хотіла б комусь розповідати. І мамі також раптом стало якось сумно, бо досі дівчинка розповідала все, між ними таємниць не було. Правда, її розповіді були часом химерні, але…
Оля дістала зі свого схову живу квітку. Вона… не світилася.
–
Квіточко, люба, ти… я роблю щось не так?
Квітка не світилася.
–
Скажи, квіточко… мені не можна кликати Голубу Фею?
Квітка засяяла всіма своїми промінчиками.
– Я знаю, я не повинна того робити. Але я зопалу пообіцяла своїм однокласникам, що покличу Голубу Фею. Тепер я мушу її покликати, бо мої друзі подумають, що я хвастунка і брехунка.
Квітка знову згасла. Оля заховала її. Тепер вона знала, що надумала зробити щось таке, чого не хоче казковий світ. Спалося Олі погано. Вранці вона встала бліда і з головним болем.
– Ти зле себе почуваєш? – спитала мама. – Тоді, може, не підеш до школи?
«Може й справді не піти до школи? – подумала дівчинка. – Але ж тоді всі однокласники подумають, що я просто злякалася і тому не прийшла. Треба йти».