Казки бабусі Тетяни

Голуба дівчинка встала і наче розтанула, аж Оля засумнівалася, чи вона й була.
– Але ж була, була! Не приснилася ж вона мені. Я ще ж не спала. Он на подушечці зосталася її голуба волосинка. Тільки одна…
Оля лягла в ліжечко і заплющила очі. А як тільки вона заплющила очі, то відразу й почула тоненьке іржання коня. Схоже було, що той кінь був іграшковий.
«О, коник ірже. Мабуть, маленький» – подумала дівчинка. І як тільки вона так подумала, до кімнати через вікно ускочив зовсім маленький ко­ник. Ускочив – і зацокотів маленькими копитцями по підлозі. Та так лун­ко стукотіли його копитця, що Оля подумала:
«Ой, він зараз всіх розбудить. І що скаже тітонька Наталя, що живе під нами? Вона старенька і в неї безсоння. Мама ніколи не дозволяє мені ні стрибати, ні м’ячиком стукати. Ото завтра буде!».
Але дівчинка нічого не сказала. Бо що мала казати? Адже коник був її гість. І до того ж він був зовсім маленький і такий гарний, як Олина мрія.

Іго-го! Чи не дала б ти мені, дівчинко, чого-небудь поїсти? Бо я дуже голодний.

– Я б з радістю, але я не знаю, що їдять маленькі коники.


А можна, я трішечки поїм пелюстків, що облетіли з твого трояндо­вого букета?


Можна, звичайно, можна.


А можна, я зап’ю ті пелюстки «Живчиком»? Он у тебе ціла пляшечка.


Ніколи не думала, що маленькі коники, як маленькі діти, люблять «Живчик».


А що ж тут дивного? Це смачно і корисно. У нас всі його люблять.


Де це у вас?


А хіба ж ти і досі не здогадалася? Я ж не зовсім звичайний коник. Я з країни казок. От я вже і підкріпився. А тепер сідай скоріше на мене та й помандруємо в країну казок.


Ой! Але як же ж я на тебе сяду? Ти ж зовсім маленький.


Зараз і ти станеш маленькою.


На зовсім? – злякалася дівчинка.


Ні, тільки на час нашої мандрівки. А потім ти знову станеш такою, як і була.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.