–
Звичайно, ні. Але я нічим не можу тобі зарадити. Хіба що приходь до мене бавитися. Я навіть зможу взяти тебе на село, де живуть великі білі гуси. Мої обидві бабусі тебе також любитимуть. Я попрошу бабусю Ганю, щоб вона і для тебе зробила пухові подушечки і ковдрочку. Вона зробить, бо вона в мене дуже добра. Але скажи, чому ти вся голуба? Хіба ж бувають голубі дівчатка?
–
Дівчатка може й не бувають, але я не просто дівчинка. Я – Голуба Фея.
–
Фея? То ти з казки?
–
З казки. А чого ти дивуєшся? Ти ж любиш казки?
–
Дуже люблю.
–
Я знаю. А ще ти мрієш про коня.
–
Ой, дуже мрію. А звідки ти знаєш? Хто тобі сказав?
–
А мені й казати не треба. Я ж фея. У нас в країні казок кожен чимось займається. Попелюшка вчить всіх принцес танцювати, баба Яга вчить всіх бабів Яг літати на помелі чи у ступі, Котигорошок вчить богатирів боротися, а я ще маленька і якраз займаюся дитячими мріями і намагаюся зробити все, аби вони здійснювалися. Якщо не в житті, то бодай у сні.
–
У сні, звичайно, цікаво. Але краще в житті, насправді. Уявляєш? Тоді у мене був би кінь.
–
Може колись і буде. Коли ти підростеш. А зараз… послухай, Олю, а ти не можеш спати на столі, на трояндових пелюстках, що облетіли з твого букета? А я б тим часом поспала у твоєму ліжечку.
– Ні, не можу. У нас дівчатка сплять лише у своїх ліжечках.
–
Дуже шкода. Тоді я вже встаю. А ти лягай спати і скоріше засинай. Там у сні на тебе хтось чекає.
–
Хто чекає?
–
Е, не скажу. Тоді буде нецікаво.
–
Буде цікаво, скажи.
–
Ні, засинай і побачиш.