Казки бабусі Тетяни

Хлопці сердилися: ну до чого тут якийсь вінок? Тьху! Зовсім розкис мо­лодий Гориниченко. Квіточки, віночки! Брати її треба, доки не оговталася.
– Берімо скорше.
– Ні, почекайте. Яка вона гарна, яка ніжна. Я просто боюся, що ви перелякаєте її. А вже як схопите… ні, з нею так не можна.

А чого ж ми тоді сюди пхалися, ніч не спавши?


Почекайте ще. Нехай надивлюся на неї.


Надивишся потім, коли стане твоєю дружиною.

Тим часом фею щось наполохало. Вона перестала наспівувати свою улюблену пісеньку, напружилася і наче до чогось дослухалася.
–Берімо її, –скомандував хтось, не чекаючи, доки Змієнко намилується своєю коханою. Але фея була вже уважна. Вона раптом підстрибнула і злетіла високо-високо. Вона стала схожа на легку білу хмаринку з голу­буватим відтінком.
– Змієнку, – торсали його приятелі. – Чого ти ще чекаєш? Більше ніхто з нас літати не вміє. Лови її, якщо хочеш мати за дружину.

Яка ж вона гарна, – ніяк не міг отямитися Змієнко.


Бовдуре, ти її втратиш. Дивися, як вона вже високо летить.


Втрачу? Ні, бути такого не може.
Це слово наче розбудило Змієнка.


Втрачу? Хто це сказав, що я її втрачу? Це ворог мій. Бути такого не може!

І Змієнко-Гориниченко пустився в погоню за Голубою Феєю. Вона летить швидко, а Змієнко ще швидше. Вона летить високо, а Змієнко­Гориниченко ще вище. Ось відчуває вже Голуба Фея за собою вогняне дихання Змієнка. Ще трішки – і воно обпече або спалить її.
– Стій, прекрасна дівчино, не тікай. Ти мусиш бути моєю дружиною.

Страшно Голубій Феї. Нема кому її захистити. І куди поділися всі богатирі і всі чарівники казкового світу? Чому ніхто не рятує її? І тоді Го­луба Фея гукнула на весь свій маленький голос:
– Зливо, громе, рятуйте мене!
Тут ударив грім і пролилася на казковий світ небачена злива. Змієнко не міг боротися з нестримним водяним шквалом. Вогонь його погас, і Змієнко поволі опустився на землю. З нього струмками стікала вода. Його приятелі мали зовсім жалюгідний вигляд.

Оце так дівчина! – в захоплені вигукував Змієнко. – Оце так ніжна, у віночку! Але вона таки мусить стати моєю дружиною.

А Голуба Фея долетіла до хатинки Місяця, який саме відпочивав після нічної зміни, і постукала у віконечко.


Місяцю ясний, порятуй мене, заховай мене. За мною женеться Змієнко-Гориниченко. Хоче мене піймати, зв’язати та за дружину взяти.

Відчинив вікно Місяць – а до нього з потоками зливи влетіла мокра і знесилена Голуба Фея. А ж злякався Місяць, побачивши Голубу Фею у такому вигляді. Покликав він свою матір та й каже:


Цю дівчину треба обсушити, переодягнути, та й від погоні заховати. А ще напій її калиновим чаєм, щоб не простудилася. Все зробила мати, як син її просив. Обігріта Голуба Фея сиділа за столом і пила смачний калиновий чай.

Злива вщухла. Виглянуло ясне сонечко. Змієнко та його слуги чи приятелі обсохли та й стали раду радити, як їм далі бути.

Через тебе, Змієнку, ми повернемося додому без нареченої.


Казали тобі: брати треба, а ти…


Засміють нас вдома.

– Не заміють, – сказав Змієко-Гориниченко та й злетів угору. Підлетів до чорної градової хмари та й питає:

Агов, чорна хмаро, чи ти не бачила Голубу Фею?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.