Хлопці сердилися: ну до чого тут якийсь вінок? Тьху! Зовсім розкис мо­лодий Гориниченко. Квіточки, віночки! Брати її треба, доки не оговталася.
– Берімо скорше.
– Ні, почекайте. Яка вона гарна, яка ніжна. Я просто боюся, що ви перелякаєте її. А вже як схопите… ні, з нею так не можна.
–
А чого ж ми тоді сюди пхалися, ніч не спавши?

–
Почекайте ще. Нехай надивлюся на неї.

–
Надивишся потім, коли стане твоєю дружиною.

Тим часом фею щось наполохало. Вона перестала наспівувати свою улюблену пісеньку, напружилася і наче до чогось дослухалася.
–Берімо її, –скомандував хтось, не чекаючи, доки Змієнко намилується своєю коханою. Але фея була вже уважна. Вона раптом підстрибнула і злетіла високо-високо. Вона стала схожа на легку білу хмаринку з голу­буватим відтінком.
– Змієнку, – торсали його приятелі. – Чого ти ще чекаєш? Більше ніхто з нас літати не вміє. Лови її, якщо хочеш мати за дружину.
–
Яка ж вона гарна, – ніяк не міг отямитися Змієнко.

–
Бовдуре, ти її втратиш. Дивися, як вона вже високо летить.

–
Втрачу? Ні, бути такого не може.
Це слово наче розбудило Змієнка.

–
Втрачу? Хто це сказав, що я її втрачу? Це ворог мій. Бути такого не може!

І Змієнко-Гориниченко пустився в погоню за Голубою Феєю. Вона летить швидко, а Змієнко ще швидше. Вона летить високо, а Змієнко­Гориниченко ще вище. Ось відчуває вже Голуба Фея за собою вогняне дихання Змієнка. Ще трішки – і воно обпече або спалить її.
– Стій, прекрасна дівчино, не тікай. Ти мусиш бути моєю дружиною.

Страшно Голубій Феї. Нема кому її захистити. І куди поділися всі богатирі і всі чарівники казкового світу? Чому ніхто не рятує її? І тоді Го­луба Фея гукнула на весь свій маленький голос:
– Зливо, громе, рятуйте мене!
Тут ударив грім і пролилася на казковий світ небачена злива. Змієнко не міг боротися з нестримним водяним шквалом. Вогонь його погас, і Змієнко поволі опустився на землю. З нього струмками стікала вода. Його приятелі мали зовсім жалюгідний вигляд.
–
Оце так дівчина! – в захоплені вигукував Змієнко. – Оце так ніжна, у віночку! Але вона таки мусить стати моєю дружиною.

А Голуба Фея долетіла до хатинки Місяця, який саме відпочивав після нічної зміни, і постукала у віконечко.

–
Місяцю ясний, порятуй мене, заховай мене. За мною женеться Змієнко-Гориниченко. Хоче мене піймати, зв’язати та за дружину взяти.

Відчинив вікно Місяць – а до нього з потоками зливи влетіла мокра і знесилена Голуба Фея. А ж злякався Місяць, побачивши Голубу Фею у такому вигляді. Покликав він свою матір та й каже:

–
Цю дівчину треба обсушити, переодягнути, та й від погоні заховати. А ще напій її калиновим чаєм, щоб не простудилася. Все зробила мати, як син її просив. Обігріта Голуба Фея сиділа за столом і пила смачний калиновий чай.

Злива вщухла. Виглянуло ясне сонечко. Змієнко та його слуги чи приятелі обсохли та й стали раду радити, як їм далі бути.
–
Через тебе, Змієнку, ми повернемося додому без нареченої.

–
Казали тобі: брати треба, а ти…

–
Засміють нас вдома.

– Не заміють, – сказав Змієко-Гориниченко та й злетів угору. Підлетів до чорної градової хмари та й питає:
–
Агов, чорна хмаро, чи ти не бачила Голубу Фею?