Казки бабусі Тетяни


Це і є зима. Сніг, мороз, а ще може бути й хурделиця.


А я думав, що зима це як старенька бабуся.


Це у фільмах і в театрах так її показують. А насправді зима – це пора року, отака, як зараз. Вставай, снідай, одягайся та й підемо з тобою кататися.


На санках?


На санках.


Оце добре. Мамо, – гукнув хлопчик. – Ми з татом кататися підемо.


Та знаю, знаю.


А ти з нами не підеш?


Мені ніколи.


І чому ті мами ніколи не мають часу?


Професія у них така – бути мамою. А в тієї професії ніколи не буває вихідних. От я сьогодні вихідний, на роботу не йду. А у мами вихідних не буває. Вона кожного дня мусить годувати нас з тобою сніданком, обідом і вечерею.

– Шкода маму. І як вона так без вихідних?


От виростеш великий – і будеш мамі допомагати. Може тоді у неї будуть вихідні.


А ти мамі допомагаєш? Ти ж он який великий.
Батько знітився.


Розумієш… Якщо чесно, то не дуже.


А чому?


Так вже якось виходить. То треба кудись піти, то кіно якесь по телевізору іде – хочеться подивитися, то ще що-небудь вирветься …

– А мамі, певно, також кіно хочеться подивитися.
Батько розвихрив синові волосся і посміхнувся.


Ах ти ж, мій розумнику. Ти маєш рацію. Занедбали ми з тобою нашу маму і не хочемо їй допомагати. От від сьогодні…


Хлопці, снідати ходіть, – покликала мама. Батько по-змовницьки підморгнув синові.


Ходімо снідати. І щоб не вередував. Бо мороз спитає, що ти сьогодні їв.

– А як він спитає? Хіба він вміє розмовляти?


А отак і спитає: нащипає щоки, за носа ущипне – та й відразу видно буде, чи ти добре поснідав. Бо коли слабенько, то відразу й замерзнеш.


Тату, тату, а зима нікуди не піде від нас, доки ми будемо снідати?


Ні, зима довго у нас гостюватиме. Аж до весни.


Ого! А весна ще не скоро?


Не скоро, Сергійко. Ну, їж.


Їсти треба, бо мороз спитає…
Але, як можна мовчки їсти, коли стільки запитань на язик проситься?


А куди ми підемо кататися?


На Погулянку.


Ого! Там такі горбки. Ми візьмемо «чук і гек?»


Звичайно. Бо інакше для чого тоді їх подарували?


Мамо, ну ходімо з нами. Це ж недалеко. Ну, хоч трішечки. Зроби

собі вихідний. Ну, хоч маленький. Мама засміялася і поцілувала свою добру дитину.
– Ніколи, сину. Я хліб розчинила. Треба його спекти.
Сергійко ніколи й не задумувався: звідки у них все береться? І свіжий хліб, і булочки, і пиріжки, і смачний борщ. Дещо, ясна річ, можна купити в магазині. Але мамин борщ в магазині не купиш. І такі вареники, як робить мама, теж в магазині не купиш.

Ну, Сергійко, ходімо. Прихопи ще трохи горіхів.


А навіщо горіхи?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve − 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.