–
Негайно треба покликати бабу Ягу з її доньками.

Через дуже короткий час загуркотіла ступа і на галявині опинилася баба Яга зі своїми близнючками. Дівчата були навіть дуже симпатичні, як дві краплі води, схожі одна на другу. Тільки те, що обидві були донь­ками баби Яги, не давало їм можливості щасливо вийти заміж. Бо кому хочеться мати за тещу бабу Ягу? Баба Яга спершу розсердилася, що її потурбували, а потім, коли їй розказали, у чому річ, пом’якшала і навіть посміхнулася.
– Ну й фантазери! Ну й витівники! – загукала вона і засміялася лун­
ко, як молода. Чарівник Олейко підійшов до одної з близнючок.
–
Як тебе звати, красуне?

–
Мене? Маруся.
Дівчина сором’язлиао опустила очі і від того ще погарнішала.

–
Скажи, Марусю… тільки не соромся. Тут всі хочуть тобі добра. Ска­жи, Марусю, чи є у тебе в казковому світі хлопець, за котрого ти хотіла б вийти заміж?

–
Є…
І зашарілася.

–
І хто він?

–
Чахленко Невмирущенко.
Всі здивовано ахнули.

–
Чи хочеш ти на якийсь час стати схожою на Голубу Фею?

–
Звичайно, хочу. А хто б не хотів? Тільки, якщо вона на мене за таке не образиться.

–
Не образиться. А чого їй ображатися? Її краса залишається з нею. Попелюшко, будеш мені допомагати. Ми Марусю зараз перефарбуємо під Голубу Фею. Тільки це треба зробити якнайшвидше, доки Чахленко не повернувся.

Відразу ж взялися до роботи. Всі довкола, затамувавши подих, сте­жили, як змінювалася дівчина і ставала схожою на Голубу Фею.

–
Так… по-моєму, у нас це добре виходить, – підсумував чарівник Олей­ко. – Тепер ми посадимо тебе у вежу під замок. Тільки нічого не бійся. Коли повернеться Чахленко, ти вдаватимеш Голубу Фею. Як у театрі. Зрозуміла? От він тебе і посватає. Але пам’ятай, Марусю, це диво до першого дощу. Дощ змиє фарбу – і ти знову станеш сама собою.

– І що тоді? Він же мене вб’є.

–
Не вб’є. А ми для чого? Ми вже придумаємо, що робити, як тебе захистити. Тільки ти не бійся і роби все так, щоб бути схожою на Голубу Фею.

І Марусю замкнули у вежу на той самий замок, який Олейко вправно відновив з пороху.
– А тепер, – весело сказав чарівник, глянувши на сонце. – Думаю, ми
ще встигнемо. Досвід у нас вже є. Тепер у нас все піде швидше і вправніше. І покликав другу доньку баби Яги.
–
Іди сюди, красуне, не бійся. А тебе як назвала твоя мама?

–
Олена.

– Гарні імена придумала вам ваша мати. А скажи-но нам, дівчино Олено, чи є у тебе хлопець, за котрого ти хотіла б вийти заміж?
– Є…
Ах, якже вона була схожа на свою сестру Марусю. Навіть очі так самісінько сором’язливо додолу опустила.
–
І хто ж він?

–
Змієнко-Гориниченко.

–
Ну що ж, доведеться і тебе фарбувати під Голубу Фею. Ти не проти?

–
Ні, не проти. Тільки якось воно не зовсім чесно виходить.