Казки бабусі Тетяни

Доки тут велися такі любі весільні перемовини, Оленка з чарівником Олейком йшли назустріч Змієнку-Гориниченку. Олейко, як на екрані, ба­чив всю його дорогу.
– Ось зараз він вийде з того переліска, – сказав чарівник. – Я зникаю,
стаю невидимим, а ти йди і нічого не бійся. Я тут, я поруч з тобою. Як тільки побачив Змієнко свою омріяну красуню, то так і кинувся до неї.

Стій, моя люба, отепер ти вже від мене не втечеш. Досить я вже за тобою наганявся.


А я й не тікаю. Хіба ж ти не бачиш? Я сама тобі назустріч вийшла.


І ти погодишся стати моєю дружиною?


З радістю. Тільки проте і мрію.


І забудеш думати про Івана Царенка?


А я ніколи про нього не думала.


Ну й дива! То чого ж ти мені стільки часу голову морочила?


Ну, знаєш. Погана та дівчина, котра хлоцеві трохи голову не помо­рочить.


І то правда. То ти вже від мене тікати не будеш?


Звичайно, не буду. Хто ж від свого щастя тікає?


Я не хотів би відкладати, тільки де б ми з тобою відсвяткували своє весілля? Сама розумієш, я не тутешній, а тому…


У нас такі урочистості проходять на Карнавальній площі. Там вже, здається, є дві чи три пари. Ми будемо ще одною парою. Там весілля святкується дуже пишно і гарно. Сам король неодмінно буває на таких весіллях.


Мене це, знаєш, якось не дуже хвилює. Мені це якось байдуже. Для мене найважливіше те, що ти згодна стати моєю дтружиною. Тоді веди мене на вашу Карнавальну площу.

Після обіду на площі стали збиратися гості. Це були гості всіх весіль одночасно. Так тут було заведено. Столи накривалися з чотирьох рогів величезної площі. Посередині розташувалися оркестри. Тут лунала музи­ка і, хто хотів, міг собі танцювати. Багаті столи накривалися з королівських припасів. Страви готувалися на королівській кухні. Король дбав про своїх підданих, очевидно, таке буває тільки в казках. А сьогодні день був і зовсім незвичайний. Сьогодні король і королева женили свого сина – маленького принца, котрий вже встиг вирости. Король і королева були дуже раді з такої оказії. Може їх безтурботний син ну хоч трохи нарешті споважніє і перестане бігати, як хлопчисько, зі своїм м’ячем і вигукувати своє незмінне «гол». Те, що він бере дівчину з людського світу, батькам навіть подобалося. Нічого кепського вони в тому не бачили. Та й дівчина була дуже гарна. Засмутило королівську родину те, що сьогодні їхній не­розважний син заявив, що після весілля буде жити у людському світі, у місті Львові. Король негайно відвідав це місто. Львів йому сподобався. Просто вражаюче, це місто майже казкове. Поспілкувався з камінними левами. Вони розповіли королю багато цікавого про заснування міста, про всі його дива. Король і сам би не проти пожити якийсь час у такому місті. Але назовсім? Ну, знаєте! А хто ж тоді буде правити казковою країною? Про цю пару знали всі. А от про інших молодят ніхто нічого не знав. І це інтригувало. Тут зарання всі все знали. А цього разу ніхто нічого не знав.
Нарешті стали з’являтися пари. І тут всі побачили, що серед нарече­них аж три Голубих Феї. І всі три були настільки подібні, що їх, мабуть, не розпізнала б навіть рідна мама. Всі три були напрочуд гарні і усміхнені, як і належало б бути молодим. Але чому їх три? На те питання відповіді не мав ніхто. А тепер уявіть собі, як були здивовані женихи. Іван Царенко був спокійний і посміхався. Він знав, що його наречена – справжня фея. А Чахленко і Гориниченко непорозуміло і перелякано дивилися на трьох голубих фей і ніяк не могли второпати, що робиться. Гриміли оркестри, танцювали гості. Декотрі вже сідали за столи. Ось зараз, мабуть, король виголосить промову, як робив це завжди, а Чахленко та Змієнко ніяк не могли прийти до тями. Вони все дивилися та й дивилися на своїх нарече­них, і кожен думав, що саме його наречена – то справжнісінька Голуба Фея.

Тепер треба нам згадати про одну особу, якої не було на весільному бенкеті. Не було, бо її ніхто не кликав, а з’явитися без запрошення їй не хотілося, бо це була знатна особа. А не кликали її, бо вона була зла і підступна. Це була принцеса Кароліна. Вона дивилася у своє чарівне дзеркальце і бачила, що робиться на Карнавальній площі. Злість спотво­рила її обличчя.
– Ага, бавитеся! – єхидно засміялася Кароліна. – Ну я вам зараз влаштую забаву.
Вона гукнула свого придворного чарівника і звеліла йому зробити так, щоб над Карнавальною площею пройшов рясний дощ. Біди в тому великої не було, бо дощ був теплий. Але феї! Отут було найбільше лихо, бо з доньок баби Яги дощ тут-таки став змивати всю фарбу, і вони стали звичайними, хоч і трохи переляканими, принадними дівчатами.
«Що ж тепер буде?» – думала кожна з них. А Чахленко питав у своєї нареченої:

То ти не Голуба Фея?


Звичайно, що ні.


То виходить, що ти мене надурила?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.