Казки бабусі Тетяни

І дівчинка розвела рученятами, показуючи, яка велика та зубаста щука.


Ну, нічого. Я її неодмінно піймаю.


Злови її, злови. Отоді я з неї посміюся.


А навіщо з неї сміятися?


А чого вона? Вона хотіла мене вкусити.


А може вона так собі жартувала з тобою?


Яке там! Якось, як клацнула зубами, то мало мені пальчик не відкусила.


І все-таки нам конче треба пливти до річки Горинь і там знайти твою маму. Мусить же вона взяти тебе з собою.


Чому мусить?


Бо вона – твоя мама.


Нічого не мусить. Вона ж мене не любить. Я тобі вже казала. Та вона тобі й не покажеться. Русалки такі. Їх можна тільки вночі побачи­ти, проти місяця. А там у них буде велика забава. На ту забаву навіть Дніпрові русалки припливуть. Їм на око потрапити дуже небезпечно, щоб ти знав.


Чому небезпечно?


Можуть втопити.


Послухай. А може ти просто наслухалася страшних казок і вигадуєш всякі нісенітниці? І мама твоя ніяка не русалка, а звичайна мама, як в інших дітей?


То виходить, що ти мені не віриш?


Виходить.


Тоді… Але найперше… Чи знайдеться в тебе чогось поїсти? Ну хоча б дай мені сиру рибину. Я ще сьогодні нічого не їла.


Ні, ти, як собі хочеш, але це страшно, коли така маленька дитина їсть сиру рибу.


Ти смішний. А хто ж мені під водою мав би її варити чи жарити?


То правда…


То дай мені скоріше їсти, а то я зараз буду плакати.


Ні, не плач. Я не можу слухати, коли плачуть маленькі діти. Мені жаль. Слухай, у мене є канапки. Підійде?


А що таке канапки?


Зараз побачиш.

Максим дістав з пакета дві канапки: одну з ковбасою, а другу з сиром. Дівчинка роздивилася уважно, потім понюхала – аж очі заплющила, а потім зважилася відкусити.

Ммм! Смачно. Це набагато смачніше, ніж сира риба.
І майже цілу канапку засунула в рот.


Не можна так. Кусай потрохи.


Ага! Потрохи! А, якщо ти передумаєш і забереш ту… Канапку?


Не передумаю і не заберу. Їж спокійно.
З’ївши обидві канапки, дічинка облизала губи, а потім спитала:


І такі канапки їдять звичайні людські дівчатка?


Так, їдять. І не тільки такі канапки. А ще багато інших. І ще багато всякого. Їдять та ще й вередують.


А чому вередують?


Не хочуть їсти. Мами їх просять, казки їм розказують, а вони вередують.


Ото дурні. Нема на них дядечка рака. Ущипнув би котрусь – тоді знали б. Як вередувати.


А тебе хоч раз щипав той дядечко рак?


Щипав, а чому ж ні?


А чому він тебе щипав?


Це було, коли я на старому гусакові каталася.


А ти каталася на старому гусакові?


Так, каталася.


Цікаво, я б і сам спробував.

– Е, ні. Старий гусак тебе не підняв би. Кататись на старому гусакові – це дуже небезпечно.
– А чому небезпечо?

Ну… Гусак дуже шипить і голосно ґелґоче. Можуть збігтися люди. А ще гусак може вкусити. Йому це не важко. От мені й не дозволяли.


А ти все-таки каталася?


Ну так, коли поблизу нікого не було. Мені дуже хотілося.


Послухай, дівчинко, а як тебе звати? Називали ж якось тебе дідусь Водяник, бабуся Кося, мама та інші.


Мене звати Хвиля.


Хвиля? Що за ім’я таке?


Гарне ім’я. Хвиля, Хвилька, Хвилечка, Хвиляна. Хіба ж негарно?


Гарно. Але людських дівчаток так не називають.


А як називають людських дівчаток?


Ну… Оксана, Христина, Уляна, Марічка…


О, Марічка! Знаю, знаю. Мою маму так називає бабуся Кося. Моя мама також була колись людською дівчинкою.


Так, мабуть, що була.


Послухай, а куди ми пливемо?


До річки Горинь.


Навіщо? Я ж тобі казала, що це небезпечно.


Я хочу побачити твою маму.


Не можна. Ти пропадеш. Вони тебе втоплять.


Не втоплять. Ти ж бачиш, який я дужий?


Вони дужчі за тебе.


Не може такого бути.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.