Тут на галявину з голосним криком «гол!» вибіг хлопчик з м’ячем. Кіт в чоботях відразу про всякий випадок заліз на дерево. Хлопчик побачив принцесу Дарину, але не розгубився.
– Всім привіт! І тобі, принцесо Дарино.
– Ми всі вітаємо тебе, маленький принце. Але чому ти такий галасли­вий і розв’язний? У нас тут гостя, дівчинка Оля, що любить казки. Вона з людського світу. Що вона про нас подумає?
– Ах, так, мені казали, але я зовсім забув.
Він підійшов до Олі і спробував їй поклонитися, але ненароком опустив свій м’яч, і він покотився дівчинці під ноги. Оля якось нехотя­чи вдарила його ногою і м’яч побіг до ніг принцеси Дарини. Принцеса посміхнулася і штовхнула м’яч до Голубої Феї. Якийсь час всі, і молодші, і зовсім вже статечні, бавилися тим м’ячем, а хлопчик, якого чомусь нази­вали маленьким принцом, хоч на принца він був зовсім не схожий, погля­дом слідкував за м’ячем і посміхався. І всі мимоволі й собі посміхалися. Потім хлопчик несподівано запитав:
– Скажи, Олю, а ти любиш футбол?
–
Я… не знаю. Я на стадіоні ще ніколи не була. Тільки по телевізору бачила.

–
Е, по телевізору то не те. Ти неодмінно піди на стадіон. Я, знаєш, іноді, щоб ніхто не знав, тікаю з нашої країни у ваш світ і йду на стадіон. І вже команда, за яку я вболіваю, неодмінно виграє. А потім всі дивуються: як таке могло статися? Вони ж не знають про мене. От як воно буває. А ти обов’язково ходи на футбол. Коли я виросту і ти виростеш, я приїду тебе сватати. На баскому коні приїду. Але я дуже хотів би, щоб моя наречена любила футбол.

Оля почервоніла і тихо сказала:
– Добре. Я спробую.
Всі довкола доброзичливо посміхалися. До Олі підійшла Голуба Фея.

–
Тобі, Олю, пора. Незабаром вже ранок. Хочу сподіватися, що тобі було цікаво.

–
Дуже цікаво, – захоплено сказала дівчинка. – Я дякую тобі. А ще… ти в мене на подушці забула свою голубу волосинку.

–
Візьми її собі на згадку. А ще… коли тобі захочеться мене побачити, дмухни на неї – і я приїду. Але є одна умова. Ніколи не клич мене для ко­гось. Ну, знаєш, часом таке буває, що хочеться перед кимось похвалити­ся. Того робити не треба. Я можу приходити чи прилітати тільки до тебе. Тобі відкрився наш казковий світ. Ти можеш розказувати про нього своїм друзям, але нікому не кажи, як до нас можна потрапити. А тим паче, ніколи не клич мене для когось. Бо тоді це буде остання наша зустріч. Зрозуміла? Такий закон нашого казкового королівства.