Казка за казкою

– Дивись, яке маленьке створіння, але королева. А я думав, миші собі та й годі.
Мишанда трималася поважно. Неподалік у кущах причаїлася її охорона.
– Розкажи їм, Мишандо.
– О, це велике горе, – почала королева. І дві слізки блиснули в її очицях.
– Ти диви, – думав Трохим, – і вони плачуть. Зовсім, як люди…
– Вона живе у великій банці. І що з нею буде? – з жахом говорила королева. – Врятуйте
її. Я віддячуся вам, ось побачите.
– Скажіть, а там нірка якась є? Ви з нею, із Сніжкою, бачитесь?
– Звичайно. Мої слуги… ми зробили ходи. Але вона в банці. Їй звідти не вилізти.
– Добре. Нема проблем. Тільки скажіть їй, щоб Мурка не боялася. Ми врятуємо вашу
Сніжку. А зараз нам пора.
По дорозі Трохим з Мурком обмірковували план. Він був ніби і простий, але й
небезпечний. По якімсь часі до ветеринара подзвонили. Відчинилися двері – і вийшов вже не
молодий чоловік у білому халаті. Біля дверей стояв Трохим, тримаючи свого кота.
– Добридень, – привіталися обидва.
– Проходьте, – запросив звірячий лікар, що називався ветеринар.
Пройшли у приймальню. Тут пахло ліками. Кіт аж примружився. Трохим погладив його
заспокійливо.
– Що з вашим котиком?
– Та от… захворів щось. Їсти не хоче.
– То, може, його усипити, а ви заведете собі іншого кота?
– Няв! Няв! – перелякано запручався Приблуда. Він уже хотів було вирватись і чкурнути
кудись з того задушливого приміщення, та Трохим притримав його.
– Та ні. Він кіт хороший. Я до нього вже звик і мені б не хотілося його міняти на іншого.
Банки з мишею ніде не було. Та були двері до другої кімнати. Поки лікар оглядав кота,
що немилосердно нявчав і виривався, Трохим заводив розмову.
– Ви тут лікуєте, певно, й експериментуєте? Я чув, що для всяких дослідів білі миші
дуже надаються.
– Цікавитесь? Я вам зараз покажу… а котик у вас міцненький. Причин для тривоги не
бачу. Я вам дам ліки від глистів. Це не зашкодить. А щеплення у нього є?
– Що? Яке щеплення?
– Зрозуміло. Значить, нема. А це конче необхідно. Та, це нічого. Ми зараз. Потерпи,
котику.
І Приблуда занявчав не своїм голосом, подумки проклинаючи і мишей, і всіх їхніх
королев. Заспокоївся він тільки тоді, коли був уже на руках у Трохима. Сердито блимав на
нього очиськами, але Трохим робив вигляд, що нічого не помічає.
– Ходімте, я покажу вам своїх піддослідних. Це дуже цікаво.
Пройшли у другу кімнату. Тут у клітках жили білі щурі, а у банках сиділи білі миші. Їх
було з добрий десяток. А котра з них Сніжка? Такої халепи Трохим не чекав. Лікар щось
захоплено розповідав про свої досліди, та Трохим його не слухав. Він дивився на мишей. Ну,
котра, котра ж з них?..
– Скажіть, а вони у вас мають якісь імена?
– Звичайно, мають. Ось ця – Білянка, а та – Швидка, а ось – Чепурушка…
– А я б котрусь назвав би… Сніжка…
І кинув швидкий погляд на мишей. Одна здригнулася, її очки забігали. Ага, значить, це
вона.
– Сніжка… що ж, дуже цікаво.
– Дивись, он та, – шепнув Трохим котові.
Лікар продовжував розповідь. Раптом кіт стрілою кинувся на одну з банок. Банка впала і
розбилася. Мишка, біла, як сніг, перебігла через кімнату і зникла в куті за шафою.
– Ой, пробачте, – забідкався Трохим і кинувся ловити кота.
– Я сам винен, – сказав лікар. – Я повинен був передбачити. Та нічого.
Раптом Трохим захвилювався:
– Скажіть, а та… Сніжка, що втекла… ви ще їй ніякої хвороби не прищепили?
– Ні. Це новенька. Ми її лише готували.
На вулиці Трохим похвалив Мурка, але той був сердитий і мовчав. Лише вдома
промовив спересердя:
– Хай їм біс, отим мишам! Та чи це котяча справа – мишей рятувати? Тьху! Та щоб я ще
коли…
– Заспокойся, ми з тобою врятували одну маленьку істоту – і це добре. А зараз – їсти і
відпочивати! Тобі поталанило, що тебе тітонька підгодувала. А мені кишки марша грають.
Як тільки Трохим зібрався пополуднувати, як у куті щось зашаруділо – певно, миші.
Мурко весь напружився, та Трохим вчасно вхопив його за загривок.
– Няв! Що ж мені тепер і мишей не ловити?
– Поки що – ні. Бо можеш впіймати ту, котру ми з тобою щойно врятували.
– Так і є, – до них вийшла Сніжка. Кіт сердито на неї зиркав. Бідній аж подих
перехопило.
– Це коли ви вже встигли нори тут поробити? – гаркнув кіт.
– Я… не знаю. Мене мама Мишанда прислала, щоб подякувати вам.
– Та ти не бійся, – заспокоїв Трохим перелякане створіння. – Це він з вигляду такий
сердитий, а насправді ж він добрий і тебе не зачепить.
– Це вже я тут і не господар, виходить? Що це за кіт, у котрого в домі мишачі нори?
– Цить, Приблудо, не бурчи.
Кіт ображено замовк. Перелякана Сніжка тримала в лапках маленький згорточок.
– Ну, не бійся. Ходи сюди, маленька.
І Трохим посадив її собі на долоню.
– І чого їх люди так не люблять? Вони ж такі симпатичні.
А мишка продовжувала пищати:
– Мама передала вам чарівну стрічку. Хто нею перев’яже собі руку чи… лапу, –
зиркнула на кота, – того ніхто не зможе перемогти.
– Дякуємо, Сніжко, і тобі, і твоїй мамі.
– А ще, – Сніжка вже зовсім осміліла на широкій Трохимовій долоні. – А ще тітонька
Миця веліла передати вам… у недалекому королівстві живе королівна Мар’яна. Їй треба
допомогти.
– Яка ще Мур’яна? І чому ми маємо їй допомагати? І взагалі, я втомився, я хочу спати.
– Коте, чого ти сьогодні такий сердитий? І не Мур’яна, а Мар’яна.
– Я знаю. Але Мур’яна краще. А сердитий, бо із-за тієї Сніжки мені сьогодні щеплення
зробили…
– Мені дуже прикро – пропищала Сніжка.
– Ну, добре. Так що там з тією Мур… Мар’яною?
– Завтра у неї весілля. Її батько віддає за злого і похмурого лицаря Дерихвоста. Він
тільки й знає, що воювати. А сам мишей боїться.
– Не може того бути, щоб такий лицар та боявся мишей.
– Боїться. Ми вже знаємо. Завтра ми мусимо його при всіх знеславити. А ви
перев’яжіться стрічками і будьте там. Так сказала тітонька Миця і моя мама. Ну, я побігла –
ніколи мені.
– А може, пополуднуєш з нами?
– Ще чого, – муркнув кіт.
– Та ні, побіжу вже. Мама сказала, щоб не барилася.
– Бачу, коте, спати нам не доведеться.
– Я також це бачу.
– Ну, не сердься та давай збиратися в дорогу.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

6 − 3 =