Казка за казкою

Тетяна Фролова
КАЗКА ЗА КАЗКОЮ
Казки та оповідання

 

скачати у форматі PDF

Приказка
Розстелились спориші –
від дороги до межі.
А на межі – верба,
а на вербі – журба.
На гіллі хитається,
у вітру питається:
“Де мені подітись?
Чи іти між діти?
Чи іти між козаки
Чи податись до ріки?
Там рибалки на човні,
козак їде на коні…
До когось пристану –
порадницею стану.
До когось вчеплюся –
та й не загублюся”.
А рибалки співають –
на журбу не зважають.
А козак – як козак:
він і так, він і сяк.
Як ударив об землю він лихом,
застогнало те лихо тихо.
Як ударив об землю журбою,
захиталась калина з вербою.
Покотилася жура
аж до річки до Дніпра,
утонула на дні
у Дніпровій глибині.
А з Дніпра, мов ласка,
вихопилась казка.
Ходить казка по землі
там, де діти є малі.
А якщо й уже повиростали,
аби казку любити не перестали.
Сяде на крайчик,
з’їсть хліба окрайчик,
лагідно всміхнеться
і… почнеться.

О, тихо …починається.

 

Козак
У Галинчиній квартирі, у вітальні, стояло дзеркало. Воно було дуже давнє.
Від часу навіть трошки потьмяніло його плесо, і вже не дуже чітко
проступало в ньому зображення. Галинці іноді навіть здавалося, що на неї з того
дзеркала дивляться чужі обличчя: то одне, то інше. Мама сміялася з неї, називала
фантазеркою і казала, що просто треба те дзеркало частіше протирати – тоді й не буде
здаватися казна-що. Але Галинка все одно трохи побоювалась того дзеркала й уникала
заглядати в нього: йшла у мамину спальню – там у неї було інше дзеркало, нове – в нього й
видивлялася.
Та якось увечері, коли дівчина засиділась за уроками, а ви знаєте, що в старших класах
додому задають дуже багато, а якщо ви ще того не знаєте, то неодмінно дізнаєтесь, а треба
вам знати, що Галинка та вчилася вже в десятому класі, – ото сиділа вона собі над уроками,
аж раптом … дівчина мимоволі глянула на дзеркало. В ньому промайнула якась тінь. Галина
сторопіла і відвела очі. Але так було ще страшніше, і вона змусила себе дивитися прямісінько
на дзеркало. Горіла лише настільна лампа. Дзеркало стояло у дальньому куті і ховалося в
сутінках. Але було видно… Галя могла битися об заклад… Із дзеркала вийшла поважна жінка,
ні, не просто жінка, а пані. Вона пройшла через кімнату і спинилася неподалік від дівчини.
Вона була вже в літах, але ще дуже гарна. На ній була довга святочна сукня… дивна якась…
тепер у таких не ходять… Хоча… довгий шлейф тягнувся за нею по підлозі… Дівчина так
злякалася, що й крикнути не могла. Вона, може, зрештою і закричала б, та жінка заговорила.
Голос був низький, оксамитовий, тихий і лагідний.
– Не лякайся. І не дивуйся. Мою фотографію ти знайдеш у родинному альбомі. Я – тітка
Ганна. А ти, либонь, Галина?
– Так, – ледь ворушила губами дівчина.
– От і добре. Ходімо швидше зі мною.
– Ні-ні! – перелякано скрикнула Галя, запідозривши щось недобре. Жінка засміялася…
– Кажу ж тобі: не бійся! Нічого поганого з тобою не трапиться. Мені дозволили
запросити тебе на бал. Хочеш побувати на балу? На такому, які були колись. Тепер таких
немає…
Бал! Та хто ж із дівчат спроможний встояти перед такою спокусою. Хоч Попелюшкою,
хоч Принцесою – аби лишень на бал. Та в останню мить дівчина похопилася:
– Але ж я… – глянула на свій старенький халатик.
– То пусте, – сказала тітка Ганна. – Ходімо вже.
Вона відхилила дзеркало, немов дверцята, – Галина і не думала, що так можна, – і
покликала за собою дівчину. І та раптом перестала боятися і сміливо пішла за тіткою Ганною.
Ще мить, єдина мить, і вони у сяючій залі. А там… пани і пані, повбирані та поважні,
виблискують коштовності, сяють оченята у молодих… Галина розглядалася, зовсім забувши
про свій старенький халатик.
– Швидше, швидше! – зашепотіла тітка Ганна, – пора одягатися. Незабаром король
приїде, а там і принц.
– Принц?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen − fifteen =