Шлях до покаяння

4.
колгоспі. А я так мріяв про власну машину.
Мене щось наче обпекло. Значить, все-таки шкодує. Нехай підсвідомо, нехай в глибині
душі, але шкодує. Та клята машина ! Унас її ще не було, а я її вже ненавиділа. Машина !
Це ж треба ! Раніше Микола про неї і не згадував. Мені було дуже прикро. Цього дня я
плакала, вперше після одруження.

Миколина мати так і не приходила. Моя прийшла, коли народився Андрійко. Це був
її перший онук. Микола тішився сином і, здавалося, на якийсь час забув про машину.
Принаймні, так думала я. На цей час ми вже мали корову, двоє поросят, кури, качки. Ду-
мали вже й про власну хату. Нехай маленьку, аби тільки свою. Але маленька хата Миколу
не влаштовувала.
– Ти що ! Маленька ! А діти потім знову про хату мають думати ? Ні вже. Хата має бути
простора, не менша, як на п”ять кімнат, з двома верендами і великим подвір”ям. І всі
надвірні будови, звичайно. І гараж.
Я здригнулася.
– А навіщо нам гараж, коли у нас немає машини ?
– Ну … про всяк випадок. Щоб потім голову собі не сушити.
Я замовкла і вже більше чомусь не хотілося думати про нову хату.

Василька я народила в райцентрі: були якісь ускладнення. Все, Слава Богу, обі-
йшлося. Але … забирати нас з Васильком Микола приїхав на батьковій „Волзі”. Це мене
неприємно кольнуло, але я промовчала. Микола приїхав з квітами, з шампанським, в ма-
шині були ще якісь пакунки, але це мене вже не тішило. Свято наше було зіпсоване. Я
картала себе за свою надмірну емоційність: Микола хотів як краще. Але чому він не по-
просив когось з друзів, щоб нас привезти ? Йому б не відмовили. Між нами натягнулася
нитка неприязні. Я мовчала. Василько спав у мене руках.
– Ти сердишся ? – нарешті спитав Микола.
Я не відповіла, бо не хотіла розплакатися. Миколині батьки ні разу до нас не зайшли. То
навіщо тепер ми маємо їхати на їхній машині ?
– Розумієш, я матір на дорозі зустрів. Розговорилися. Я й попросив. Доручення у мене є.
Що ж тут такого ? Все нормально.
Я мовчала. Що я могла сказати ? Микола вважає, що все нормально. Я так не вважала, але
не хотіла його хвилювати: нехай слідкує за дорогою.
Клопотів побільшало: два хлопчики. Андрійкові було щойно три рочки. Тепер до нас
часто забігала моя мама. Намагалася мені допомагати. Що вже тепер ?.. Наша хата буду-
валася. На весну думали перебиратися. Можна було б і тепер. Дві кімнати були вже
повністю викінчені. Але там було сиро і ми переживали за дітей. Та й тут ми цілком
обжилися. Ніхто нас не приспішував, ніхто з хати не виганяв. Звичайно, хотілося вже на
своє. Тішило те, що таки вже недовго. Мені чомусь муляв очі отой гараж, що також буду-
вався разом з хатою і всіма надвірними будовами.
– Ти увійдеш, як королева, коли все буде доведено до ладу, – посміхався Микола. – Все
сяятиме чистотою, пахнутиме свіжою фарбою і новизною. Я так люблю запах фарби.
Ні, він таки любив мене, мій Микола. І я забувала і за машину, якої в нас не було, і за га-
раж для тієї машини.
– А хто ж буде наводити ту чистоту ? Хіба ж не королева, підкотивши рукави ?
І я сміялася. І посміхався Микола. І сміявся Василько, котрий ще нічогісінько не розумів,
він просто бачив веселі обличчя мами і тата. Андрійко десь бігав. А якби був у хаті, то теж
посміхався б, бо діти – це наше дзеркало.

Перед Великоднем ми вселилися в нову хату, в свою хату. Ах, як ми тішилися
власною оселею. Діти мали де бавитися, а я мала біля чого господарювати.
Жилося нам в новій хаті добре. Ми щодня чепурили її, докупляли меблі, чіпляли

5.
образи, вишивані рушники, килими і килимки. Господи, скільки ще всього треба ! Хіба ж
тих грошей вистачить ? А Миколі хотілося все відразу. Гальмувала свого заповзятого
чоловіка.
– Чекай, Миколо. Не все в один день. Люди все життя дбають.
– Все життя – це довго. Я хочу вже ! Зараз !
Заходив Сергій. Він щиро радів разом з нами. Я знала, що рук він доклав до нашої
оселі – ой-ой, скільки. А грошей ми йому заборгували … То тільки вони з Миколою знали
рахунок тим боргам.
– Куме Сергію, чи не хочете Ви подивитися, як пише Ваш хрещеник ?
Це Андрійко, це він був хрещеником Сергія.
– Уже пише ? Та він же ще малий.
– Аякже ! Ще й як пише.
– Е, пора думати про велосипед. Як, шибенику ? – це вже до Андрійка. – Я пам”ятаю, що
обіцяв. Я тобі казав: як вивчиш всі букви, куплю велосипед. Казав чи не казав ?
– Казали.
– А ти вже всі букви знаєш ?
– Знаю.
– Всі-всі ?
– Всі-всі !
– І моє ім”я можеш написати ?
– Можу. Показати ?
– Вірю, вірю. Завтра йдем за велосипедом.
– І мені велосипед, – Василько й собі потягнувся.
– І тобі, малий, купимо. От як тільки навчишся писати і читати – так і купимо. Нема
питань. Бачиш, Андрійко вже навчився. І ти навчишся. Як ще трошки підростеш, так і
навчишся.
– Не потурай їм, Сергію, бо вони з тебе не злізуть.
– Нехай. Своїх же не маю.
Сергій і досі чомусь ходив не жонатий.
– Вже пора б і своїх, – сказала я. – А й справді, Сергію, чому ти не женишся ?
– Е, моя наречена ще в пісочку бавиться.
– То витягай її з того пісочку – та й до шлюбу. А то власні діти будуть тебе дідусем нази-
вати.
Всі сміємося. А Микола додає:
– Він чекає, доки Мар”яна зі своїм розведеться.
– Яка то Мар”яна ?
– Та Жельманова. Ніби ти не знаєш.
– Отакої! Я й справді не знала.Тоді, Сергію, чекай. Вона з своїм пияком довго не витримає.
Сергій стояв знічений та понурий.
– Ну, годі, – рішуче сказав Микола. – Пішли до роботи. А ти, жінко, нам чогось смач-
ненького на обід приготуй. А горілку у холодильник постав. Не люблю теплу.
– Та добре вже.
Чоловіки пішли, а я довго дивилася їм услід і думала про те, яка я щаслива. А лиха доля
підглядала з мною, підстерігала ті мої думки та й зло посміхалася: постривай, мовляв, я
тут для тебе ще дещо приготувала – маленьку несподіванку …
Та я ще про те не знала. Надходив Великдень. Я пекла паски у своїй новій хаті, у но-
вій печі. Я пекла паски і хотіла, щоб їх святочний дух виповнив по вінця всю нашу хату,
щоб вихлюпнувся на вулицю і досягнув аж до неба.
Христос Воскрес !
Воістину Воскрес !
І нехай там скаженіє вся партійна еліта, нехай вчителі розганяють школярів з-під церкви,
але Христос таки Воскрес ! І про те дзвонили дзвони, і про те знав цілий світ.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

four + five =