Шлях до покаяння

– Щоб машина була, бабки, фазенда і таке інше.
– Так … Але ти скажу йому. Чуєш ? Скажи.
– Та я скажу. Але толку з того.
– Що ж мені робити, Зойко ? Мене ж вдома заб”ють.
– Всіх за таке не гладять. Як на мене … у тебе два виходи: робити аборт або терміново ко-
гось заарканити, скоренько з ним переспати і щоб він женився.
– Аборт ! Але ж сором який !
– Ну, моя люба, без сорому тут не обійтися. Аборт – сором, родити – сором, а як когось
заарканиш, а потім він дорахується, то, думаєш, не соромно буде ? Ще й гляди, аби по шиї
потім не надавав. Так що вибирай. А на Зенка не розраховуй: він не такий.
– Аборт … Але ж то грошей скільки треба.
– Авжеж, що треба. То ж підпільно.
– Але ж у мене нема.
– Позичити, звичайно, десь можна. Але як ти потім віддасиш ?
– Не знаю. Нам зарплату, сама знаєш, все більше трудоднями платять.
– От бачиш.
Пішла Олена від Зойки з гірким серцем. Попленталася додому. Це було її перше
справжнє горе, і вона не знала, що мала з ним робити.
На роботі побачила Тараса.
„А він не такий вже й поганий, – подумала, – і набагато кращий від того нероби Зенка, то-
го …”
І їй забракло слів. А ще подумала:
„Мусиш, Олено, перейти і через те, якщо вже так у тебе склалося”.
– Ти наче сумна якась, – сказав Тарас. – Нічого не сталося ?
Олена вдавано зітхнула.
– Спробуй тут не бути сумною, коли всякі Карасики більше звертають увагу на телят, ніж
на тебе.
І посміхнулася. Ну вже та зеленоока посмішка ! Вона, не цілячись, влучала в самісіньке
серце.
– Що там сьогодні у нашому клубі ? – запитала.
– Якийсь індійський фільм. Може підемо ?
– Може підемо, – проспівала Оленка. – Якщо встигнемо. Ще он скільки роботи.
– Я допоможу тобі, – кинувся Тарас. – Ми удвох скоренько.
А сам наче молився, щиро і благально:
„Лиш би не передумала, лиш би …”
Та Оленка не передумала. Вона не мала права передумувати. Тепер вона йшла до своєї
мети, використовуючи всі свої дівочі чари, всю свою принаду, все жіноче вміння, що,
приспане, визрівало десь на дні зелених очей чи у потаємних куточках серця.
Три місяці вагітності – це вам не що !… Незабаром Олена мусить добре маскувати
свого живота, що ростиме і ростиме. Але маскуй чи не маскуй, колись-таки все
відриється, проявиться. Що тоді ? Тарас же не дурень … А-а, потім якось буде. До того
часу Олена вже має бути замужем. Мусить ! Але найперше треба якось з Тарасом … Конче
треба. Але ж як ? Він такий не сміливий. І як дивиться на неї ! Наче молиться!.. Бідний
хлопець. Він же нічого не знає …
„Тільки куди ж з ним піти, щоб ? .. Нема куди. Може до Зойки ? Ні, до Зойки не можна …
А чому, власне, не можна ? Нехай знає той вепр … А чи треба йому те знати ?..”
– Оленко, ти знову про щось задумалася. Що там у тебе ? Може, я чим допоміг би ?
– Та це я так, нічого. Вдома трохи проблем. Знаєш, у нас сім”я велика, то всякі проблеми.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 4 =