ніби це її не обходило. Всі дивилися на неї з подивом.
– А де ж наша Ліда ? – похопилася Христя.
– Та, що далеко живе, – засміялася Текля. Але тут прочинилися двері, впустивши до хати
клубок холоду, і на поріг стала Ліда зі своїм Грицем. Знову були привітання, поцілунки,
але найголосніше пищав Михайлик, смикаючи свою хресну за полу. Ліда гріла руки, ху-
каючи на них.
– Чекай, вухастику, руки зігрію з холоду.
Але хлопчик того ще не розумів і вимогливо продовжував смикати хресну за полу.
Нарешті Ліда дістала з кошика пакет з гостинцями. Кожній дитині щось неодмінно
дісталося, а Михайлику …
– Ах, ти ж мій муркотику ! Ах, ти ж мій вухастику ! Ти тільки поглянь, що я тобі принесла.
І Ліда дістала новенькі прегарні теплі чобітки.
– Тепер нашим ніжкам буде тепленько, – щебетала Ліда, взуваючи хлопчика.
– Імпортні, – сказав Ігор, – де ж ти їх дістала ?
– Та вже дістала. І витягла з пакета маленьке іграшкове піаніно.
– Нічого, мама Настя потерпить. А Михайлик буде грати. Правда, кудластику ?
І почалися звичні забави хресної і її хрещеника, аж доки мати не гукнула, щоб сідали вже
за стіл. Олена вороже дивилася на Ліду.
„Ти тільки глянь на неї ! Випискує ! Ти перше народи, а вже потім випискуй”.
Олена і сама б здивувалася, якби була здатна щось аналізувати. Це вперше в ній загово-
рили ревнощі. Підсвідомі, смішні, але ревнощі. Це ж її дитина ! Але цей спалах швидко
згас, і Олена так і не підійшла до свого сина.
Коли їхали додому, Ігор сказав:
– А знаєш, мені твоя рідня подобається. Я сам не мав такого щастя: рости у великій
родині. Я тільки сьогодні зрозумів, як це гарно. Дуже мені сподобалося.
– Ну, звичайно ! Особливо моя найстарша сестра, Христя.
– А що Христя ? Дуже симпатична. І її чоловік також. Бачиш, як розкрутився.
– Куркуль ! Колись би такого на Сибір !
– То давно минуло. І Слава Богу, що минуло. Згадаєш моє слово, вже дуже недалекі ті
часи, коли таких людей, як Христин чоловік, шануватимуть. А Христя – гарна мама, по-
моєму.
– Та вже ж ! Обсілася дітьми, як та квочка, і без кінця носи їм витирає, сорочки поправляє.
От життя !
– Та ти що ! Я просто милувався ними. Здорова селянська родина. Всі міцні, рум”яні, хоч
їх малюй.
– То й малював би, коли так довподоби.
Ігор непорозуміло глянув на дружину – і тут-таки був покараний: машину повело.
– А, чорт! Дорога …
– От і пильнуй дорогу.
Машина знову вирівнялась і покотилася плавно і впевнено. А Ігор, вочевидь, був перепов-
нений враженнями. Він бачив, що Олена не поділяє його захоплення. Навпаки, їй чомусь
було неприємно, що Ігор хвалить її рідню, але він не міг втриматися.
– А Ліда ! Ото жінка ! Ти помітила, як твій малий за нею ?
– Помітила, помітила !
– Якось негарно вийшло, що ми йому нічого не купили. Добре, що в останню хвилину я
хоч цукерків взяв, а то було б зовсім соромно.
– Міг би й не брати. Ти бачив, скільки у нього опікунів ?
– Чекай, Олено, щось я тебе не розумію. Ти мала б бути їм вдячна, а ти …
Олена тільки пхикнула.
– А знаєш, що я ще сьогодні зрозумів ? – дуже серйозно і якось сумно сказав Ігор.
– Що ?
– А те, дорога моя дружино, що не народиш ти мені ні доньку, ні сина. Нікого ти мені не
народиш.