Мати заохала, заметушилася. Щиро припала до дитини.
– Здоровий був, онучку ! Михайликом назвемо ? Гарне ім”я. Добридень, Михайлику.
Але материне привітне слово не могло розвіяти той морок, що завис у хаті. Олена все ро-
зуміла – не дурна ж вона дорешти. Але першою розмову починати не хотіла. А Тарас ? Ні,
він не міг чекати. Нехай не ображається на нього його добра мати. Але це така нестерпна
мука. Прикидатися, лицемірити … Ні, це не для нього.
Увечері, коли вони з Оленою зосталися удвох, сказав:
– Що ж, Олено, кажеш, легко тобі вдалося мене одурити ? От лопух, правда ? Так знай же,
я не лопух. Я любив тебе. Якби ти чесно мені все розказала, я б взяв тебе. От клянусь, що
взяв би. А так … Думаю, ти не будеш заперечувати, що то дитина не моя.
– Не твоя. То й що з того ?
– Навіщо ж ти одурила мене ?
– А що я, по-твоєму, мала робити ?
Олена не плакала, не каялася. Вона ладна була звинувачувати цілий світ, навіть Тараса.
Від того було ще прикріше.
– А я думав … ти мене любиш … – хапався Тарас, як потопельник за соломинку.
– Ні, не люблю. І ніколи не любила. Я нікого не люблю. І себе не люблю.
– А дитину хоч любиш ?
– А дитину не люблю найбільше.
– Ти страшна жінка, – сказав Тарас здивовано.
– Страшна. То й що ? Тільки так і треба в тому страшному світі.
14.
– Я відвезу тебе додому чи … куди скажеш.
– Добре. Тільки однак на дитину платити аліменти доведеться.
– Добре. Платитиму. На твоє сумління покладатися не доводиться.
– Марна справа.
І хижо посміхнулася. На якийсь час Тарасові стало навіть жаль її, самотню, розтерзану,
відкинуту ним. Та це була лише мить, мить його слабкості. А далі він спитав:
– То коли їдемо ?
– Завтра.
– Нехай так, завтра.
Розмовляти більше не було про що.
Тарасова мати, як почула, сплеснула руками.
– Серця в тебе немає, сину ! З такою малюсінькою дитиною ! В такий холод ! Що люди
скажуть ?
– Вона сама захотіла. А люди ? Що мені люди ? До мами поїхала. Що ж тут такого ? А
там – поговорять та й забудуть, як завжди буває.
– Сама захотіла ! Ти її, мабуть, до того довів своїми розмовами та докорами. А про людей
не можна так. З людьми ми народжуємось, живемо, з людьми і вмираємо.