нелюба голубити ? Чи знаєте Ви, як воно молодій жінці все життя мати перед очима чоло-
віка-потвору ? Не знаєте. Хіба це може зрівнятися з Вашими муками перед смертю ? Зба-
саманене батогом тіло зажило, а серце – ні, воно й досі болить.
– Ти, Текле, жорстока.
– Я – Ваша дочка … Нічого тут не поробиш.
– Хоч після моєї смерті … не згадуй мене лихим словом.
– Кожен, тату, залишає після себе той спогад, який він заслужив. Я буду за Вас молитися, –
сказала Текля і, не заплакавши, пішла, залишивши на смертій постелі непрощеним свого
батька.
– Гріх матимеш, дочко, – дорікнула їй мати.
– Всі ми грішні, мамо. Один тільки Бог безгрішний, – сказала Текля та й вийшла за поріг.
Настя тихо плакала. Вона знала, що її чоловік, з котрим вони надбали стільки дітей,
згасає.
– Гарасим вже з дня на день … А там і мені … А на кого я лишу недорослих синів своїх ?
Господи, дай ще хоч трохи пожити. Для них, для синів моїх, щоб довести їх до пуття, щоб
годувати їх та прати їм сорочки, доки не знайдуть вони собі своїх молодих господинь.
А про що ще могла молитися мати ?
Гарасима поховали на Чесного Хреста. І зосталася Настя без поради і розради. Сама …
Бо що діти ? У них своє … а їй … куди не кинь оком – скрізь сама. Вдень ще сяк-так, бо в
роботі, а вночі …
– Може й гріх так побиватися за покійним. Бо на все Божа воля. Бог так захотів – розлучи-
ти нас з Гарасимом. Але як же це тяжко, Господи !

Тарас дивувався: Оленка якось катастрофічно стала повніти. Досвіду у нього в таких
справах не було ніякого, але все-таки …
– Слухай, Оленко, а може у тебе близнюки ? Або трійнята ? – сміявся Тарас над
Оленчиним станом, що якось раптово почав втрачати свої принадні обриси.
– От було б цікаво. Правда ?
– Перестань, Карасику, – блідо посміхалася Олена, а потім паленіла від сорому чи від ще
чогось, затаєного, захованого, що мучило її вдень і вночі.
„Що ж буде ?” – нажахано думала Олена, а потім їй снилася жахітна маячня. Вона
кричала у сні, а потім, розбуджена Тарасом, довго не могла прийти до себе.
– Що з тобою ? – непокоївся Тарас. – Чого ти кричиш ? Що тобі сниться ?
– Не пам”ятаю, – брехала Оленка. Бо пам”ятала свій сон. Їй снилося, що Тарас хотів її
втопити разом з дитиною, а вона кричала. Заспокоївши її, Тарас просив:
– Поговори з лікаркою. Може тобі щось треба поприймати. Це ж недобре, що в тебе такі
зрушені нерви.
– То все дурниці. Ніякі нерви у мене не зрушені. Дурний спить – дурне снить.
Коли почалися перейми і треба було бігти до когось за машиною, Тарас був білий, як
крейда.
– Ти чого ? – спитала Олена, паленіючи.
– Ще ж не час. Що тепер буде ?
– Не знаю, – лепетала Оленка. – Може … Все обійдеться. Таке буває. Не панікуй.
– Нічого собі – не панікуй ! Це ж передчасні пологи !
Завіз Оленку, а вже потім, наївний йолоп, як сам себе назвав, поділився сумнівами зі
своєю матір”ю.
– Ну що ти, сину ! Заспокойся. По Олені не видно було, щоб у неї було щось не так. Все
має бути добре. Буває, що молоді матері збиваються з рахунку.
Своїх сумнівів до кінця Тарас матері так і не розказав. Він був у розпачі.
„ То виходить, що Оленка його дурила ? То виходить, що дитина не його ?..”