він приклав дівчину на ліжку, і Олена закрила очі. Вона пливла кудись по каламутній ріці.
Від болю Олена знову відкрила очі, але не було сили звільнитися, вирватися. Пізно. Тепер
пізно. Зенко, підігрітий горілкою, і сам ніяк не міг прийти до тями, а як прийшов, то довго
дивився на напівпритомну Олену. Почав злегка торсати її за плече. Олена відкрила очі.
– Оленко, лялю, чом же ти не сказала, то ще дівчина ? Але однаково: колись треба. Кожна
через те проходить. Нічого. Ну ти класна, скажу тобі. Я ще такої не мав. Тепер дівчата вже
від народження трахнуті. Таку, як ти, не часто зустрінеш. Удружила мені Зойка. Мушу їй
за тебе пляшку поставити. Ну, я вже піду. А ти поспи.
Чмокнув Олену у розтерзані груди. Завагався, але таки намірився йти. Олена дивилася на
нього порожніми очима, в котрих не було зовсім нічого. Дивилася кудись крізь нього, у
порожнечу, не тямлячи і не розуміючи, де вона і що з нею.
– Ти, лялю, як захочеш зі мною ще зустрітися, шепни Зойці. Вона мене знайде. Ну, я
пішов, а ти поспи. Па !
І Зенко пішов, щільно зачинивши за собою двері. Було тихо, як в могилі. Олена знову
кудись провалилася.
Прокинулася – а на дворі вже день. Нестерпно боліла голова і хотілося пити. Дивилася
на себе і немов соромилася сама перед собою за ту свою наготу. Розуміла, що з нею стало-
ся щось ганебне і непоправне. З затуманеної свідомості випливало обличчя Зенка. Його
слова … Що він казав ? Що казав ?.. Ага !..
– Як захочеш зі мною зустрітися …
„Ось воно що ! Якщо я захочу. А він, значить, не захоче. Пляшку Зойці за мене ! Який
сором ! Зенко – пихата самовпевнена свиня, кнур !”
Заплакала, але тут-таки витерла сльози.
„Ніхто мені не винен: ні Зенко, ні Зойка. Сама у всьому винна. Не треба було стільки пи-
ти. Ну, що ж … Мусить так бути. Аби тільки минулося … Щоб без наслідків”.

Не минулося. Спершу Олена ще сумнівалася. Почекала ще. Так. Більше сумнівів бути
не могло. Олена вагітна.
– Так по-дурному, – шептала. – Безглуздя яке ! Що ж робити ?
І мліло серце, паленіло лице. Що вона вдома скаже ? Що скаже ? Не так просто було Оле-
ну вивести з рівноваги, але тепер вона була у справжній паніці. Їй ні з ким було навіть
просто порадитися. Зареклася після того вечора йти до Зойки, але мусила йти. Бо до кого
ще ? Більше ні до кого … Мусить.
Зойка зустріла її, наче нічого не сталося. Вона довго не могла второпати Оленчиного
переляку, а коли нарешті до неї дійшло, голосно розреготалася.
– Ото знайшла за що журитися. Я свою невинність втратила ще в одинадцять років, у піо-
нерському таборі, з піонервожатим. І, як бачиш, живу. І живу непогано. Так навіть краще:
ніяких перепон. Хто ж знав, що ти і досі ще така дурна ?
– Я не думала, що ти така … І Зенка мені підсунула … свинуватого.
– Ну, моя мила … Хто ж тебе просив стільки пити ? Кожна дівчина сама за себе вирішує,
з ким їй спати, а з ким ні. А Зенко – класний хлопець. Я з ним і сама не проти. Та я не в
його стилі. А від тебе він у захваті. Між іншим, він за тебе питався.
– Питався ? – Оленка на мить ожила.
– Питався, чи ти б не хотіла ще з ним зустрітися. Могли б у мене, могли ще кудись піти.
– А ти не могла б сказати йому, що я вагітна ?
– Ну, люба, на такі речі Зенко не клює.
– Але ж я справді вагітна.
– Так … це халепа. Але Зенко на тобі не жениться.
– Не жениться ? Звідки ти знаєш ?
– Та я вже знаю. Він казав, що шукає наречену „упаковану”.
– Як це „упаковану” ?