«Привіт, моя мамуля!
Сьогодні зібрався тобі написати. Зараз ніч. А я чергую по роті, тому спати не доводиться. Вирішив трохи засісти за листи, бо вже зовсім розледачів. У мене в принципі нічого нового нема. Літати залишилося зовсім не багато. Повіриш – вже й нічого не хочеться. Ні літати, ні служити – а хочеться у відпустку, додому. Але все це слабкість, «писк» душі. Залишилося півтора місяця. Здав екзамен з політекономії на «5» балів. Думаю, тебе, а особливо батька, це потішить. Йому давно не писав, бо не знаю, де він зараз обертається. Він також мовчить. Іноді почитую книженції. Хороших, правда, мало. Та все-таки. Дуже мені сподобався Стендаль. Дивовижні у нього романи. Особливо «Червоне і чорне». Деякі книжки тут купив додому. Не пам’ятаю, чи писав тобі, що у Сєрого весілля уже таки буде. Залізно. Він розраховує на 10-те жовтня. Його мати приїжджала в Саратов до невістки. Та вже купила весільну сукню. Хороша дівчина. Вона Сєрому підходить. Звичайно, на весіллі за свідка буду я. І в зв’язку з тим, я задоволений, що у мене є костюм, сорочка, але от туфлі мої випускні під костюм трохи треба підремонтувати. Там в одному місці підошва відійшла. Боюсь, що не встигну їх відремонтувати до весілля. Часу обмаль. Спробуйте їх віддати в ремонт зараз. Попроси бабу Зою – на Коперника є взуттєва майстерня.
Зараз у нас почалися холоди. Нам видали демісезонні льотні куртки. Так що дотягнемо. У мене все нормально. Цілую.
Льоньчик
16 серпня 1987 року.
На фото я і Саня Якушев».
«Дорогі мої, привіт!
Довго вам не писав – так вже вийшло. Зараз найскладніший період навчання. Всі ганяються за планом і ніяк його піймати не можуть. Погода зіпсувалася дорешти. Кожного дня дощ, а часом і гроза, холодно, сильні вітри. А літати однак доводиться. Іноді буває, що і самостійно випускають. Буває, що потрапляємо у складні метеоумови, при польотах за марштрутом у хмарність залізеш – видимість в котрій знижується з десяти кілометрів до 2,5 кілометра. А то й повністю. Нічого, нормально. Нас до такої погоди потроху готували. Тепер самі себе перевіряємо на видимість. Коли початок відпустки, толком ніхто не знає. Але може статися, що привалить яка-небудь робота (щось викопати або комусь щось збудувати), тоді може на кілька діб раніше змотаюсь. Залишилося мені літати 1 годину, тобто 1 екзамен – політ за маршрутом з перевіряючим. Потроху готуюся до відпустки. Записав трохи нових пісень. А з Сєрим придумуємо програму весілля. Хочемо влаштувати показ слайдів про нас. Зробимо це в логічній послідовності. Хочемо навіть сценку зробити – «тренувальний політ курсантів». Має вийти все непогано. Взагалі-то якщо чесно, то погано у курсантів нічого не виходить. Хочу вам подзвонити – не знаю, що з того вийде. Ну, гаразд. Тримайтеся! Цілую всіх. Льоньчик».
«Доброго дня вам, мама, бабуля, Санька і Генка!
Нарешті зібрався вам написати. Ображатися не треба. У нас зараз така пора, що дихнути ніколи. Майже увесь час іде сніг. А ми його зобов’язані згрібати та ще й кантики набивати. Висота – 50 см., ширина – 50 см. Лягаємо раніше і встаємо о пів на шосту.
А де ж часу взяти? Вдень його просто нема. Вранці навчання. Після обіду – самостійна підготовка (3 год.). А того ой, як мало. Тим паче, якщо завтра залік з оцінкою в диплом, а матеріал заліку охоплює з першого по третій курс. І ось думаєш: писати листа чи одержувати «3» або «4» в диплом. Мамо, я не скаржуся, ні, я розповідаю вам про справжню ситуацію. Склав я всього один залік, а попереду ще п’ять і три екзамени.
Робіть висновки. Спочатку морози були до – 34 градуси. А я ще в цей день в караулі на посту стояв, потім спав. Сьогодні знову десь біля – 20 градусів. Словом, весело.
Штани я пошив. Відмінні вийшли. Недавно в нашому клубі була зустріч з випускником нашого училища – Героєм Радянського Союзу, кавалером Орденів Леніна і Червоної Зірки – капітаном… Багато цікавого він нам розказав. У нас з ним спільні інтереси. Спільну справу робимо. Мені доводиться займатися всякими справами, все організовувати, всіх розколисувати. Словом, роботи вистачає. По-моєму, я вже писав, що відпустка починається десь з 8-го – 9-го березня. На днях треба проводити політзаняття з солдатами. Кожному курсанту з групою солдат. По дві години. Жах! Мені страшенно не повезло – попалася група військовозобов’язаних радіозв’язківців (жінок), 20 – 40 років.
Половина з вищою освітою. Таким просто так «лапши на уши не навешаешь». Тут потрібна тонка робота. Ще й тема попалася не з кращих – «національне питання». До цього виступу я і готуюся вже третій день. Шукаю матеріали, виписую – словом, все тече, все рухається. Ну, добренько, а то уже 12-та година ночі, а мені ще на тумбочці дві години стояти. Всім привіт!
Цілую.
Льоньчик».
«Вітаю всіх!
Давненько вам не писав. Часу жахливо бракує. Почалися польоти. Коли перша зміна, то встаємо о пів на четверту. Тяжкувато поки що, вже відвик. Погода за останній тиждень зіпсувалася дорешти. Чотири дні під ряд ллє дощ, а виїжджати на аеродром однак доводиться, хоч і не літаємо.
У звільнення на свята ходив. Тоді ще було тепло. Гуляв у джинсах, футболці і кросівках. Тут мене знову кличуть на весілля за свідка. Як відмовити другу? Адже образиться. Не кожному таке пропонують. Костюм уже знайшов тут. А ось з туфлями гірше. Але я подумав, що мої чорні рано чи пізно доведеться висилати на випуск. Думаю, ми цей процес прискоримо. Так що я вас дуже прошу – в посилці вишліть туфлі і ще якого-небудь старенького махрового рушника, котрого не жаль. Незабаром літо, миємося під душем по три рази на день, а рушник, котрий нам виділяють (вафельний), брудниться через пару днів.
Весілля ще не швидко. Кіса планує на середину червня. Так що ви постарайтеся вислати посилку до кінця травня або трошки пізніше. Не пригадую, чи писав вам, що грошове утримання у мене за відмінне навчання буде підвищене. Якщо одержував 17 карбованців – то тепер буду одержувати 30 карбованців.
Словом, все в нормі. Пишіть про себе. Не мовчіть. Цілую всіх.
Льоньчик
12 травня 1988 рік».
«Привіт всім!
Поки з’явилося трішки вільного часу, вирішив написати. Минулий тиждень був важкий. Літали в першу зміну. Одержав допуск до самостійних польотів, отже, тепер літаю сам. Життя іде нормально. Тяжкі льотні будні. Як всім відомо, з 15-го травня почався вивід наших військ з Афганістану. Сьогодні я став свідком прильоту вертольотного загону в наше училище. Летять вони з Афганістану в Калинів, поблизу Львова. Ну і видовище це було. Уяви собі, біля 50-ти вертольотів летять строєм. Сіли до нас на аеродромі. А у нас трохи приготувалися до зустрічі. Грав оркестр, на старт вивезли буфет. Було командування училища. Ще були жінки і діти офіцерів, котрі мали прилетіти. Всі з квітами. Настрій святковий. І ось всі вертольоти сіли. Льотчики почали збиратися з бортів на старт. Заграв оркестр. І бачу картину зустрічі. Ледве сльози на очі не навернулися. Біжить льотчик, засмаглий, здоровенними кроками, а назустріч йому – його дружина, котру він не бачив цілий рік. Недалеко був замполіт з фотоапаратом. Клацнув. І ще одну картину зустрічі бачив: льотчика з дружиною і донькою. Знаєте, це як після Другої світової війни. Всі зі сльозами. А мужики всі засмаглі, посміхаються, в захисних комбінезонах, тільнеках. Потім ми полазили по бойовому вертольоту, ще з Афганським порохом. Я посидів в кабіні оператора і льотчика. Потім вони полетіли, показавши нам майстерний пілотаж. А ми продовжили свої польоти. Пишіть. Жду. Цілую всіх.
Льончик
23 травня 1988 року.
П.С. Можливо, буде моя фотографія на фоні бойового вертольота».
«Вітаю всіх, особливо Саньку! Спасибі, брате, за листа. Нарешті з нього я довідався, що твориться вдома. Недавно я написав бабі Зої, але вона поїхала, значить, лист завис у повітрі. Всі посилки одержав цілими і «невредимими». Туфлі в нормі.
Тепер про себе. Все нормально. З польотами все в порядку. Літаємо багато. Літається набагато краще, ніж в Озинках. Вертоліт відмінний. Машина класна. Зараз літаємо вже самостійно. Льотчик-інструктор увесь час сидить на старті, курить. Часом не віриться, що дванадцятитонну громадину сам піднімаєш у повітря на велику висоту. Але коли сам сідаєш на місце командира екіпажу і берешся за керування, всі сумніви розвіюються – знов у вись, знову зліт. Незабаром приступимо до маршрутів і перельотів в інші міста. Скоріше б. Погода відмінна, спека +30-35°. Та нам від того не легше. Чим спекотніше, тим гірше тягне борт. Потужності менше. В душ на польотах по три рази ходжу. Воду краще не пити взагалі. Якщо хоч кілька ковтків зробиш, то обіллєшся потом. У звільненні гуляємо відмінно. Добре, що я весною подумав про літо і взяв все необхідне.
Грошей вистачає. Я навіть став відкладати на фотоапарат. Думаю, що в липні куплю.
Сталося так, що друг поїхав у відпустку на кілька днів і бачив свою кохану. Весілля у них через тиждень після випуску в Житомирській області. З курсантів (точніше, лейтенантів) буде 10-12-ть. Вирішили, що поїдемо в формі, щоб все село там випало. До випуску залишилося 133 дні. Дурниця. Бачив свої офіцерські парадки.
Цілую всіх. Пишіть.
Льоньчик.
11 червня 1988 року».
«Мамуля, Санька, Генка і баба Зоя, доброго Вам дня!
Давненько щось від вас нічого не чути. Якось одержав листа від Саньки, за що йому дуже вдячний. У мене все в нормі, все так, як повинно бути. Літається нормально. Налітав уже 23 години – якраз половину від необхідного на четвертому курсі. Два дні тому літав у друге місто по трасі, звичайно, з інструктором. Прекрасно! Трохи раніше літав в зону на грнанично малій висоті. Гранично мала – це десять-п’ятдесят метрів. І це зі швидкістю 250 кілометрів за годину. Лякали там місцевих жителів, машини, овець і т.д. Пролітаючи над невеликим озерцем, побачили трьох подруг, що загорали на березі. Вони нам занадто привітно помахали руками, а ми їм у відповідь 2 рази махнули гвинтом. Їх щастю не було меж! Потім вийшли на трасу лякати машини. Ефектно! Ну, уяви собі. Їдеш собі спокійно в автомобілі і тут назустріч на висоті 10-12 метрів гуркітлива дванадцятитонна машина. Напевно, їм навіть наші обличчя видно…
Ось так і живемо. Погода зате з нас три шкури зганяє. Температура у нас найвища в країні. Вчора доходило до +30°. І з душем на польотах не виходило. А в вертольоті, скажімо так, трішки спекотніше. Води за день випиваю, напевно, літрів 10-ть. У себе в «Соколі» купався в ставках, раз купався у Волзі (+24-). Купив собі ще одну футболку. Грошей трохи зібрав, розраховую в липні придбати непоганий фотоапарат. В серпні у Сєрого чекаємо поповнення. А ще більше чекаємо жовтня – тобто випуску. Між іншим, 3 липня була річниця мого перебування в СВВАУЛІ. Зараз пішов п’ятий рік. А? Страшнувато, але скоро фініш! Цілую всіх. Пишіть. Льоньчик».