Звичайно, нічого не сталося. Я жила, як жила. Хіба тільки те, що… Ту радіопередачу слухав кобзар Лайош Молнар і невдовзі зателефонував мені. Ми познайомилися, а згодом я вийшла за нього заміж. Та тоді ще про заміжжя не йшлося. Просто познайомилися, просто Лайошу Молнару припали до душі мої вірші, і він хотів покласти дещо на музику… Але про це вже йтиметься в наступній моїй книжці «Моя зоря». Я не захотіла її приєднувати до «Поклонюся землі»: не хотіла порушувати першопочатковий задум – написати автобіографічну трилогію. І я її написала. А «Моя зоря» – це зовсім інший період в моєму житті, цікавий і насичений, на схилі моїх літ… Що ж, і таке буває.
Книжка написана. Перегорнуто сторінки мого життя. Вже немає на землі ні Фелікса, ні Віталія Завадського. Як я вже сказала, невдовзі після тієї радіопередачі я вийшла заміж. Мій чоловік задався метою: видавати мої книжки. І це йому при допомозі добрих людей поки що якось вдається. Читайте «Мою зорю», коли вона вийде. Там йтиметься про наступний період мого життя. Там йдеться про те, як стала я поетесою, письменницею, казкаркою. Там йдеться про те, як я вийшла з чоловіком моїм кобзарем Лайошем Молнаром на сцену і заспівала під його бандуру, і зазвучали мої вірші, пристрасно і натхненно, бо їх слухали ті, для кого вони були написані. Зрештою, про те йтиметься у книзі «Моя зоря».
Я відкрила вам свою душу. Стою отак нарозхрист перед своїми читачами. Чи легко це? Ні, признаюся вам, нелегко. Та мушу, бо інакше читач мені не повірить, а я хочу, дуже хочу, щоб повірив. Жаль розлучатися з вами, а мушу, бо час не чекає, а я ще хочу багато дечого сказати, встигнути сказати.
Книжка «В той широкий світ» вийшла об’ємніша, ніж дві попередні. Важко буде моєму Лайошу донести її до вас, дорогі читачі. Зарання вдячна тим, хто допоможе йому, хто долучиться до її видання. Я вірю, що вона, моя книжка, як і я колись, таки вийде в той широкий світ. І «Моя зоря» також вийде, і ще не одна збірка поезій, оповідань і казок.
Все вийде, якщо Бог пошле нам з Лайошем здоров’я і сил, а ще добрих людей.
«Живе на землі людина…» Це я, це я живу на землі! На моїй прекрасній землі.
Кланяюся тобі, моя Земле, що народила ти дідів-прадідів моїх, батьків моїх, що народила й виколисала на своїх пахучих вітрах мене грішну. Кланяюся і вам, любі мої односельці, що з діда-прадіда плекаєте її, Землю нашу, що не міняєте її на чужі ласі шматки.
Кланяюся світлій пам’яті батьків моїх, що навчили мене цінувати шматок заробленого хліба, що навчили мене жити чесно і просто і любити свою землю, що має назву Україна.
Я стану на перехресті доріг і поклонюся на всі чотири сторони.
– Кому це ти кланяєшся? – спитає мене хтось невидимий, – адже кругом – ні лялечки…
– Землі, – тихо відповім я. – Кланяюся тобі, моя Земле.
Земля носить нас, людей, на собі, годує і леліє нас, як своїх дітей, додає сили, радіє, коли ми розумні, і сумує, коли нам забракне розуму, і ми воюємо, затіваємо політичні чвари або ж придумуємо для Землі нові екологічні випробування. Земля жива… А коли ми відходимо у небуття, вона приймає нас у лоно своє, щоб відродити знову у квітці чи билині, у деревині чи…
А далі іде таїна, незбагненна, незвідана… Прости нам, Земле, гріхи наші тяжкі перед тобою, як і Бог нам прощає провини наші.
– Дивачка! – хтось скаже тихо. То й нехай каже… А я поклонюся Землі… І вдруге, і втретє поклонюся, бо Земля – свята. Свята від діда-прадіда, свята віддавна, свята завжди. Поклонюся Землі…
Без мене може обійтися світ,
А я без нього ну ніяк не можу.
Тому співаю й плачу стільки літ,
Людські серця хвилюю і тривожу.
Моя душа від радості цвіте
І важко тужить від людського болю.
Мій світе, я люблю тебе за те,
Що я живу в тобі, живу тобою.
Ми всі минемось, що там не кажіть,
Раніше хтось, хтось трішечки пізніше,
Та завше буде існувати світ,
І як же треба, щоб він став добрішим.
Цей світ Господь створив нам для добра,
А ми самі всіх бід своїх причина.
Пора, людино, вже давно пора
Осмислити, що ти таки людина.
Я знаю, що без мене може світ,
А я без нього ну ніяк не можу.
Пісні свої я сію стільки літ,
То, може, ними світу допоможу.
Я стою на своїй заквітчаній Землі, як молода на весільному рушнику. Стою і здіймаю до неба руки. Благослови, Боже, дітей і внуків моїх! Благослови, Боже, весь білий світ, щоб не було в ньому зла, щоб не було сліз і горя, щоб побачили нарешті люди, який він прекрасний. Благослови, Боже, і мене грішну, і мої творіння, з якими Ти послав мене на Землю. Я дякую Тобі за ту почесну місію, яку поклав Ти на мене: писати вірші для людей і про людей, писати прозу, просто і щиро, співати і плакати під бандуру мого чоловіка – кобзаря Лайоша Молнара, що прийшов у цей світ, мабуть, для того, аби нести людям пісню і думу, а ще… А ще для того, щоб вийшли у світ мої книжки, щоб дійшли вони до людей. Благослови, Боже, його бандуру і його пісню. Благослови, Господи, все написане мною і те, що судилося ще мені написати, а ще… А ще тих небайдужих людей, що долучилися до видання моїх книжок.
Я стою на теплій і дужій Землі, босоніж, з розпущеними кісьми, наче тая чаклунка стою. Ні, я не чаклунка, я – жінка, а ще – поетеса. Я чую, як розмовляють між собою дерева і квіти, про що співають пташки, я відчуваю, що кому болить, бо мені болить вдвічі…
Я черпаю силу від Землі, бо то – моя Земля. Я молю Бога, щоб він благословив мене, бо то – мій Бог, і я молюся йому, щиро і екзольтовано, як не молилася ще ніколи…
Поклонюся Землі. Кожній стежинці і кожній травині і деревині. Бо від них я народилася, з ними я росла, вони додавали мені сил, коли я знемагала, навіювали мені поетичне сприймання краси.
Поклонюся тому широкому світові, що прийняв мене в свої обійми, посилав мені добру долю, а коли доброї поблизу не було, тоді відводив від мене лиху.
Поклонюся всім добрим людям, котрі живуть у тому широкому світі, і світлій пам’яті тих, котрих вже з нами нема… Вони не дали мені впасти у зневіру, їх добре слово і дужі руки підтримували мене у скрутну годину, а в моєму житті таких скрутних годин було немало.
Перед вами посивіла жінка – і це не так вже й важливо, письменниця вона чи поетеса – жінка, що на схилі своїх літ повертається в своє минуле. Це я, Тетяна Кноль, Фролова, Молнар, – он скільки прізвищ назбирала. А серце одне. І душа також одна. Ця книжка – сповідь без каяття. А в чому каятись? А якщо без каяття, тоді це і не сповідь зовсім. Ну, як хочете. Тоді нехай це буде просто розповідь, без скарг, без нарікань.
А молитви свої я зверну до Бога. Вірую, що без твоєї, Боже, сили я б не здолала своїх злигоднів і не мала б своїх здобутків. Ні, не звеличуюсь над світом, але щаслива, що маю свої книжки, своїх синів та внуків, що не втратила на схилі своїх літ здатність розмовляти з сонцем, дощем і вітром, з квітами, деревами і птахами. Ні, я не язичниця, не божевільна. Я – поетеса, письменниця і казкарка. Дякую, Боже, Тобі, що наділив мене всіма тими скарбами, і не віднімай їх у мене до кінця моїх днів.
Кланяюсь Тобі, Земле, як молода перед шлюбом кланяється матері. Поклонюся Землі… І раз… І вдруге… І втретє…
ЗМІСТ
- Замість передмови ……………………………………….. 2
- Перші кроки в тому широкому світі ……………………. 4
- В цеху ………………………………………………………. 14
- Іван Андрійович ……………………………………………. 27
- По науку ………………………………………………….. 36
- Дим без вогню …………………………………………… 41
- Екзамени …………………………………………………. 44
- Магія пісні …………………………………………………. 48
- Студентка …………………………………………………. 52
- Про життя-буття і всяку всячину ……………………… 58
- «Кабінет» під відкритим небом ………………………… 64
- Жіноча розмова ……………………………………………. 69
- Чужу біду руками розведу, а своїй ради не дам ………. 73
- Якби скорше та неділя прийшла ……………………….. 83
- «Струмочок» і зустрічі ………………………………….. 90
- Ще не вчителька …………………………………………… 94
- Грішне щастя ……………………………………………… 99
- Нелегко бути вчителькою ……………………………….. 103
- Наш директор …………………………………………….. 106
- Женька Гарбуз ……………………………………………. 109
- Мої учні …………………………………………………… 111
- Сльози осені і мої. А зима сміялася …………………….. 119
- Не судилося ……………………………………………….. 123
- Яблуко спокуси ……………………………………………. 130
- «Не цураймося, признаваймося» …………………………. 132
- Каламуть ……………………………………………………. 138
- Знайомство і сумніви ………………………………………… 141
- Пані Луців …………………………………………………… 147
- Наречена без фати ………………………………………….. 158
- Іду за невістку ……………………………………………….. 160
- «Невістка – чужа кістка» (народна мудрість) ………….. 163
- Нова родина. Мушу звикати ………………………………. 168
- Солодке чекання ……………………………………………. 171
- В пологовому будинку ……………………………………… 174
- Колискова для сина …………………………………………. 179
- Проблеми буднів ……………………………………………. 183
- Тьтотя Міла ………………………………………………….. 185
- Сумувала липа ……………………………………………….. 191
- Горшки і пелюшки ……………………………………………. 195
- Хрестини ……………………………………………………… 201
- Маленька відпустка на тиждень …………………………….. 203
- Оля ……………………………………………………………… 205
- На морі ………………………………………………………… 209
- Те, чого ми не можемо збагнути …………………………….. 214
- Життя триває ………………………………………………….. 220
- Гена …………………………………………………………….. 225
- Ростуть мої сини ……………………………………………….. 228
- Школярик ……………………………………………………….. 234
- Крізь горе ………………………………………………………. 238
- Будні ……………………………………………………………. 239
- «Медуза» ………………………………………………………… 243
- Подивитися зблизька …………………………………………… 249
- Рік дурнів ……………………………………………………….. 254
- Як «медуза» стала «крохою» ………………………………….. 259
- Розлучення ……………………………………………………… 264
- Подаруй мені обручку …………………………………………. 273
- Жовті квіти – на розлуку ………………………………………. 277
- Відпочинок чи… ……………………………………………… 286
- Мрії… У кожного свої …………………………………………. 290
- З Новим Роком ………………………………………………….. 299
- Переселення …………………………………………………….. 303
- На новому місці ………………………………………………… 305
- Складний характер – складне життя ………………………….. 312
- Самота …………………………………………………………… 324
- Моя втіха – діти …………………………………………………. 327
- Солов’їна ніч і легенда …………………………………………. 336
- Зустріч з юністю ………………………………………………… 342
- День вчителя …………………………………………………….. 344
- Мій третій син …………………………………………………… 346
- Нові проблеми. А як же без них …………………………………. 357
- Одна біда іде – за собою іншу веде …………………………….. 360
- Коли тайне стає явним …………………………………………… 369
- Марина ……………………………………………………………. 371
- Цвіте терен ……………………………………………………….. 373
- Втечу від буднів ………………………………………………….. 376
- Удар з-за рогу …………………………………………………….. 382
- Місячна дорога …………………………………………………… 388
- Весна без тебе (з сумних мелодій) ……………………………… 391
- Час рікою пливе …………………………………………………… 392
- Господарник ………………………………………………………. 397
- Хвороба …………………………………………………………… 400
- В зимову казку ……………………………………………………. 403
- Життя і казка ………………………………………………………. 405
- Вибір ………………………………………………………………. 411
- Я чекаю листів з доріг ……………………………………………. 414
- Сльози за чужим чоловіком ………………………………………. 426
- Фанати …………………………………………………………….. 428
- Рік великих змін ……………………………………………………. 432
- Я чекаю листів з доріг (продовження)……………………………. 439
- Сальда ……………………………………………………………… 453
- На відстані …………………………………………………………. 465
- Весілля ……………………………………………………………… 472
- Листи з далеких доріг (продовження) …………………………… 477
- Від пісні до пісні …………………………………………………… 481
- Ми їдемо в Болгарію ……………………………………………… 487
- Проводи …………………………………………………………… 494
- Як тобі служиться, сину ………………………………………….. 501
- Листи з далеких доріг (продовження) …………………………….. 512
- «Як наїхало торгувальниць» (українська народна пісня) Повернення сина …………………………………………………………………………… 519
- Пісня до коси …………………………………………………….. 525
- Нарешті вдома …………………………………………………….. 531
- На межі ……………………………………………………………. 534
- Операція …………………………………………………………… 541
- Авторська пісня …………………………………………………… 545
- Прощення ………………………………………………………….. 547
- Онук ……………………………………………………………….. 550
- «Може птахом майнете до нас?..» ……………………………….. 557
- Може птахом ……………………………………………………… 560
- На базар чи з базару ……………………………………………… 562
- Злива ……………………………………………………………….. 573
- Великдень …………………………………………………………. 577
- «Живе на землі людина…» ………………………………………. 581