В той широкий світ

Я ЧЕКАЮ ЛИСТІВ З ДОРІГ (продовження)

Листи, листи… Доторкаюся до них, як до дитячих сердець. І боюся ті серця вразити, аби не заболіло. Сину мій, де ти? Тужу за тобою. Якби могла, то пригорнула б тебе до себе, вирвала б у жорстокої далини і не відпустила б вже більше нікуди. Але не можна. Ти мусиш прокладати свою життєву дорогу, свою власну. І ніхто не зможе прокласти її за тебе, бо та дорога – твоя. А мати… Що ж, це доля всіх матерів на світі. З правіку… Нехай лине над тобою материна колискова, захищаючи тебе від всяких бід і юначих смутків. Нехай твій білий лебідь не дасть забути тобі твоє минуле. Нехай ангели-охоронці завжди будуть біля тебе. А я вже стерплю все, що мені випало, і не покажу тобі свою тугу, свій материнський біль, щоб не ятрити тобі серце, не прибивати дороги твої своїми слізьми.

Щось я розкисла. Хіба ж так можна? Певно ж і дитині моїй кепсько від тих сліз. Певно, лягають вони тягарем на душу навіть на відстані. Ні-ні, не треба. Нехай тобі буде легко і безхмарно, сину мій старший, люба моя дитино, рідне моє синятко. Якби могла, відвела б від тебе всі біди і негаразди, аби тобі і ходилося, і літалося, і жилося легко і гарно. Але так не буває. На жаль…

Рветься за тобою твій білий паперовий лебідь, що ти приніс його з свого випускного вечора. Він, певно, і полетів би, та не пускає його тоненька ниточка. А він все ще надіється, що злетить колись. У кожного в житті свій білий лебідь, і зле тому, хто його не має. Серед своїх доріг пам’ятай, мій сину, і про нього… Пам’ятай…

 

«Доброго дня, мої дорогі, мама, баба Зоя, Генка і Санька!

Вибачайте, що довго не писав. Так вже якось виходить. Часу обмаль. Постійно виникають якісь термінові справи: то розрахунок вертольота, то курсова робота, то реферат. Зараз за нас взялися, особливо за нашу фізичну підготовку. Бігаємо багато. Кожного тижня здаємо залік на три кілометри. А бігати тяжкувато. Слизько, мороз і тут дуже сильні вітри. Та ми уже звикаємо. Жити тут в Соколі нормально. Нас тут вважають не просто робочою силою, як раніше, а курсантами старшого курсу. Через день можна ходити в кіно. Кожну суботу – на танці. Словом, жити можна. Завтра заступаємо в караул, а на вулиці мороз. Це вам не Львів.

Одержав гроші від батька і бандероль від Наді. Прийшов лист від баби Зої. Хочу собі пошити штани. Але батькових грошей не вистачить. Тому вишліть карьбованців 20-ть. Тут на території є непоганий буфет. Трохи грошей і сюди пливе. Минулої неділі ходив у театр на «Макбет» за Шекспіром. Організував вихід нашої групи. Всі задоволені.

Як ви там? Пишіть мені хоч зрідка. Санька, напевно, вже великий. Як він вчиться? Мамо, як ти себе почуваєш? Як здоров’я баби Зої. Чому не пише батько. Відпустку обіцяють з 7-го по 21-ше березня. Пишу листа на занятті з психології і педагогіки. Такі то справи. Ну, все. Тримайтеся. Цілую всіх.

Льоньчик».

 

«Привіт, мама, Гена, Саня і баба Зоя!

Зараз вільна пара. Курсову з аеродинаміки сьогодні доробив. Нарешті! От час і вивільнився. Життя нормальне, але навчання до стінки притискає. В понеділок залік з аеродинаміки і захист курсової роботи. В ній ми розраховували кожен свій вертоліт – аж калькулятори диміли. Мій вертоліт вийшов нормальний. Назвав я його «Л.Ф. – 87». Максимальна дальність польоту 985 кілометрів, швидкість – 260 кілометрів за годину. Вантажу піднімає 6 тон 600 кілограм.

14 лютого залік з фізичної підготовки. Елементи в залік внесли дуже складні. Дві вправи на брусах (в чоботях), (кут в упорі на брусах – 14 с), (в чоботях – це для Генки), а ще плюс до всього лижній пробіг на 10 кілометрів – на час. А на лижах я стояв останній раз 5 років тому. От і думай, як воно вийде. А попереду ще, окрім тих, два заліки і три екзамени. Перший екзамен – вертольотоводіння (складна штука, треба попріти). Другий екзамен – політекономія капіталізму. Третій екзамен – англійська мова (зарання знаю, що буде автоматично). Ну, добренько, скоро дзвінок. Тримайтеся! Цілую всіх.

Льоньчик.

7 лютого 1987 року».

 

«Добрий день, мої дорогі, мама, Санька, Генка і бабуля.

Пишу Вам свого першого листа із Озинок. Зустріли нас інструктори добре. Приготували нам казарму, навіть ліжка позастеляли. Не те, що минулого року. В перший день було болото. Наступного дня стало все підсихати. Ми вже було втішилися. Навіть сонечко пригріло. Та наступного ранку ми прокинулися і завмерли. Навкруги білим-біло. Снігу видимо-невидимо. І це кінець квітня! Болото, вітер, холодно. Оце справжні Озинки. Та нам не звикати.

А зараз займаємось наземною підготовкою до польотів. Польоти обіцяють бути цікавими. Будемо літати на бойове застосування і вперше на третьому курсі (раніше такого не було) будуть польоти вночі.

В казармі за ці 4 дні вже трохи обжилися. Комполку нам навіть в умивальник гарячу воду підключив і видав по другій ковдрі. Бачиш, як про нас турбуються. Це приємно.

Я з вами зі всіма повністю втратив зв’язок. Мама повинна була лягати в лікарню? Як там справи? Напишіть, будь ласка, бо я хвилююся. Як Санькина школа? Як Генка? Як у бабулі здоров’я? Пишіть за адресою… Ну, добренько, у мене все нормально, не хвилюйтеся. Писати буду зрідка, часу обмаль. Так що не ображайтеся. Цілую всіх.

Льоньчик. 24 квітня 1987 року».

 

«Вітаю вас, мама, бабуля, Генка і Санька!

Сьогодні погана погода. Температура дорівнює нулю. Валить сніг, а ми стирчимо на аеродромі ось уже з шостої години ранку. Мали бути польоти, тому нас підняли по першій зміні, о четвертій. Сніданок – о пів на п’яту. Дуже холодно, сильний вітер. А на аеродром їхати тридцять кілометрів. По поганій дорозі десь біля години. Мороз, вітер, словом, як в тундрі. І зараз смішно говорити, що я вже встиг порядком засмагнути. Польоти поки що відклали. А вчора літали. Польоти вже сприймаються як належне. Між іншим, загальний наліт у мене 1 година 17 хвилин. Не рахуючи перельотів на аеродром. Не пам’ятаю, чи писав вам, чи ні, але перший політ у мене був 29 квітня. Літати – це клас! Внизу все, як на долоні. А ще, коли сам керуєш! Льотчики відпускають керування, і ти сам починаєш вишивати. Можна виробляти багато чого. Чи нахил під кутом 45 градусів закладеш, чи розженешся вище від норми. Вертольот багато чого вибачає курсантам, а ось об’єктивний контроль – ні. Ну, а коли заходить надто далеко, що аж борт-технік хоче вистрибувати, тоді льотчик кількома рухами відновлює нормальний стан. Між іншим, коли будете висилати посилку, купіть і покладіть туди чорнильну ручку. Тільки не за 70 копійок, а карбованці за чотири. Перо потрібне тонке, а то в льотній книжці все розпливається. Словом, жити можна, але польоти в першу зміну вимотують. Лягаємо о 20.00. Спати не хочеться. Ну, гаразд, пішов я їсти стартовий сніданок (ковбаса, сир, хліб з маслом, яйце, чай). Тримайтеся і чому не пишете? Цілую всіх.

Льоньчик».

 

«Дорога мамочко!

Велике спасибі за листа. Хоч трохи прояснилося, як там і що. Ось що я хочу тобі сказати. Генку проведеш, і ні про що не думаючи, їдь куди-небудь на море з Санькою. Вам удвох буде добре. Саня вже досить солідна молода людина – буде тобі надійною опорою. Хоч раз послухайся мене. Добре? «Дикуном», просто так, навіть без путівки. За мене не хвилюйся. Все нормально і прекрасно. Зараз налітав уже 30 годин. Залишилося 15-ть. Приступили до найбільших за тривалістю вправ – польотів за маршрутом.

В повітрі знаходишся годину. Ставиться завдання: облетіти певні населені пункти і в точно визначений час здійснити посадку на площадку поза аеродромом. Наприклад, ставиться завдання: вийти на ціль (площадку) через 55 хвилин після зльоту з аеродрому. Якщо спізнишся або раніше прилетиш на 1 хвилину – 5 балів; 2 хвилини – 4; 3 хвилини – 3. А якщо спізнишся, тобто не вкладешся в ті нормативи, то навіть можуть вирахувати гроші за затрачене пальне. Знаєш, досить складне завдання. Але виконати можна. На 4 бали приходжу на ціль залізно. А літаємо самостійно. Інструктори сидять майже цілими днями на аеродромі. Позавчора, наприклад, літав з Жекою, пам’ятаєш, котрий до нас приїжджав і тобі дуже сподобався. Літати – це клас. Ніколи не пошкодую, що б не трапилося. Краса така! Особливо, коли небо голубе і невеличкі хмарки. В повітрі спокійно, роботи майже нема, милуєшся, насолоджуєшся. Недавно літав у зону і якраз назустріч хмари. Пухнасті-пухнасті! За правилами в них заходити не можна. Ми не готові до таких польотів. Але якщо дуже хочеться… Можна, ну, хоча б трішки. А потім, коли їдемо з польотів, обмінюємося враженнями, то виявляється, що в той час, коли я був у третій зоні на 1400 м, то Мішель був піді мною на 800 м і бачив, як ми у хмарах купалися. Словом, приїду – розкажу.

Відпустка планується на 1 жовтня. Мені нічого не треба. Всього вистачає. Що купили магнітофон – це добре. Скорше за все у Сєрого в жовтні буде весілля. І звичайно, я буду за свідка. Ось такі пироги. Пишіть. Цілую всіх.

Ваш Леонід.

13 липня 1987 року».

 

«Дорога моя мамуля, привіт!

Велике спасибі за посилку. Ти як завжди знаєш, що мені найпотрібніше. Цукерки ми з друзями упорали того ж таки дня, футболки нормальні. Якраз на мене. Одеколон чудовий, але ось для тутешніх місць надто розкішний – залишу його для відпустки. Якщо ще трапиться щось подібне – візьми. Тут на кожен день купив собі простіший. А ще місяць тому купив собі бритву. Та, що в мене була, – її спалили. Пам’ятаєш, ти мені на День народження купила. Ще з відпустки їхав – голився в поїзді і поставив на ній 120 вольт. Приїхав у Саратов, хтось взяв поголитися і включив у 220 вольт. Нова бритва відрізняється від старої. Голить чистіше (це важливо), зате гуде, як вертольот.

Недавно підійшов до мене майор з другої ескадрилії (треба ж таке, знайшов!) і попросив скласти усні невеликі тексти з англійської. Він готується цього року поступати в академію.

З польотами все нормально. Вперше в історії – курсанти літали вночі. Тим паче на польовому аеродромі. Досить складно. Техніка пілотування важча. Все відрізняється. Політ виконується практично повністю за приладами. На землі тільки вогники, орієнтуватися важко. Літав з заступником командира ескадрилії. Він майже не вмішувався в керування, тільки на посадці допомагав. Там складнувато. А катав у зону і з неї я його сам. Сидів спокійненько, ручки склав, ноги з педалі забрав. А довкола ніч. Пітьма. Зірки. Незвично. На зворотньому шляху потрапили в халепу. Почалася гроза, блискавки. Як кажуть, треба було ноги на плечі. Тепер ручки довелося скласти мені… Словом, життя тече у звичному руслі. Дуже скучаю. Страшенно хочеться додому, всіх побачити. Мамо, їдь на море разом з Санькою. Наступного листа пишу бабулі. Спробую звідси подзвонити, тільки не знаю, що з того вийде. Розкажіть хоч трошки мені про магнітофон. Які колонки? Їх потужність? Чи є у Генки нормальні записи? Коли приїду – зроблю обов’язково. Це точно. Привіт всім. Цілую.

Льоньчик. 18 липня 1987 року».

 

«Привіт, мамочко!

Сьогодні стою черговим по роті. Ніч не спати. Часу дівати нікуди. Вирішив тобі трішки розповісти про себе. В принципі, нічого цікавого і захоплюючого нема. Все в порядку. Живий, здоровий.

Цього тижня ми не літаємо, тому що наші льотчики поїхали в профілакторій. Ходимо в наряди і на роботу. Ми з Санею командиру трішки допомагаємо в гаражі. Підлогу настеляємо – справа звична. Нічого особливого, якщо є інструменти. От не пам’ятаю, чи писав тобі, що, коли був у Соколі, то командиру роти ми втрьох стінку зібрали. Саратовський гарнітур. Відмінно вийшло. За один день, як заправські шабашники.

Цієї неділі ланкою ходили відпочивати на природу, разом з льотчиками. Взяли весь денний пайок: снідали, обідали і вечеряли на природі. Це було прекрасно. Забацали шашлики, наловили раків, сходили в сусіднє селище, – натрясли яблук в колгоспному саду. Фотографувалися. Будуть фотки обов’язково. Я взагалі вирішив зробити під час відпустки наш родинний альбом, а також свій курсантський. Так що готуй, мамо, фотографії. Між іншим, можеш мене привітати. Сьогодні стукнуло рівно три роки з дня зарахування мене курсантом СВВАУЛ. Три роки в чоботях – не жарти. Знаю, що Гена – на морі, в таборі. Куди поїдеш ти і Санька? Якщо буде час, пишіть. Цілую всіх.

Льоньчик. 5.08.1987 року».

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven + two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.