Казки в кошику

10.
завжди розумні, то й приходило в них не завжди щось розумне, а приходило те, що
приходило. Другі з острахом обминали Лідину хату, хрестилися і їм завжди щось
ввижалося. Ввижалося те, чого насправді не було.
Підстерігши Артемка на подвір”ї без матері, дехто тихенько просив:
– Ану, малий, полети.
– Я не малий, я Артемко, – понуро відповідав хлопчик. Раніше тієї похмурості у нього
не було. Тепер навіть Артемко відчував, що довкола нього щось коїться, щось накру-
чується. Зрозуміти того він ще не міг – був занадто малий, але бачив, як часто плакала
його мама, котру він так любив і котра раніше завжди була весела і посміхалася йому.
Охочі побачити диво на замовлення не відставали.
– Малий … ну … Артемку, полети. Дамо цукерків.
– У мене є цукерки.
– А чого ти хочеш ? Морозиво хочеш ?
– Не хочу. Мені мама купить.
– Ну полети. Хіба тобі важко ? Ми хочемо подивитися.
– Не хочу я летіти.
– Тоді ми тебе наб”ємо або заберемо твою маму.
Тоді Артемко плакав, кликав маму. Виходила Ліда і проганяла нав”язливих і цікавих,
заспокоювала Артемка і забирала його до хати.
Балачки про Артемка докотилися до району. Звідти до Лідиної хати сипнули
найперше журналісти. Всім кортіло подати до журналу чи газети сенсаційний
матеріал. Ліда від них боронилася, як могла: спершу делікатно, а вже потім і грубо.
Але й те не допомагало. Іноді їхня настирливість доводила Ліду до сліз.
– Люди добрі, – благала вона, – та дайте ви нам спокій. Хіба ви не розумієте, що ваші
непрошені візити порушують наш звичайний ритм життя і приносять шкоду і моєму
здоров”ю, і здоров”ю мого сина ?
Але Ліду ніхто не хотів ні слухати, ні розуміти. Їм потрібний був матеріал. Тоді Ліда
вдавалася до, як їй здавалося, крайнього засобу.
– Дитина знаходиться під захистом МАЗДу.
Журналісти розводили руками, бо ніхто з них не знав, що таке МАЗД, і вони ніяк не
реагували на те магічне слово. Ліда врешті-решт грозилася, що заведе собі отакого
страшного собаку, якого вона бачила на базарі. Але, оскільки пса ще Ліда не завела,
журналісти продовжували свої марні спроби.
Чомусь найпізніше заворушилася медицина. Але й вони, працівники науково-
дослідного медичного інституту, не могли прогавити таке сенсаційне наукове
відкриття.
– Літаючий хлопчик ! Тільки подумати ! Який дисертабельний матеріал ! Це ж скільки
дисертацій можна захистити: і кандидатських, і докторських. Але мати хлопчика і чути
не хоче про обстеження дитини.
– Такий феномен ! Буде просто шкода, коли вся та сенсація пройде повз нас.
– А пройде. Бо інші дрімати не будуть, як наші. І за кордоном зацікавляться, як до них
дійде.
– Звісно, що зацікавляться, якщо вже не зацікавилися. Така сенсація ! Такий феномен !
– А головне – така дисертабельна тема ! Така перспектива для нашого інституту ! Але
доки наші розколишуться …
– О, за кордоном це скоренько перехоплять. Там спритні. Там дрімати не будуть.
– Ну, спритності і в нас вистачає. Бракує тільки долярів.
– Послухайте, колеги, а може й справді ту жінку стимульнути треба ? А ? Як ви гадає-
те ?
– А що тут гадати ? Треба спробувати.
– А кошти де взяти ?
– Треба „вибити”. Треба нарешті пояснити нашому ректору.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

18 − 15 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.