Казки в кошику

4.
з дівчинкою. Чимось вони привертали до себе увагу. Тільки чим ? Ага, зрозуміла,
своєю ходою. Чоловік ніби трохи підстрибував, а дівчинка чи то підстрибувала, чи
підлітала над землею. Ліді навіть здалося, що дівчинка зовсім не доторкається до
землі.
– Дивно. Чого їм тут треба ? І хто вони такі ? І що це в них за хода така ? Та зараз
побачимо. Аби тільки … Їж, їж, Артемку.
А невідомі йшли прямісінько до Лідиної хати. Ось і стук у її двері.
– Заходьте, – гукнула Ліда, а серце у самої чомусь зайшлося. Незнайомці увійшли.
Спершу чоловік, а вже потім дівчинка, мила така, років семи. Привіталися. Мова з
ледь помітним акцентом. Видно, що не українці.
– Сідайте, – запросила Ліда. Гість сів, а дівчинка відразу до Артемка. Посміхнулася
до нього і хлопчик теж їй посміхнувся. Дівчинка протягнула до дитини руки.
– Каро, ти впізнав мене ? Ну, іди до мене.
І Артемко, посміхаючись, побіг до дівчинки і вона взяла його на руки. Дівчинка
пестила і голубила хлопчика, а той посміхався і перебирав її розкішне волосся. Ліда
непорозуміло дивилася на все те і чекала якихось пояснень. Люди вони були симпа-
тичні, але Лідине серце тривожно так озивалося на кожен порух прибулої дівчинки
і її Артемка.
– Каро ! Каро ! – радісно щебетала дівчинка. – Ти не забув мене, не забув !
– Це Артемко, – тихо сказала Ліда.
– Я знаю, – засміялася дівчинка. – Але це його друге ім”я. У нас його звали Каро.
– Де це у вас ? – майже вороже запитала Ліда. Вона сердито глянула на дівчинку.
Ліда майже ніколи не сердилася. Це тривога така велика її пойняла за долю хлопчи-
ка та й за свою власну.
– Де це у вас ? – повторила Ліда своє запитання. Дівчинка запитально глянула на
чоловіка.
– Тато це вам краще пояснить. Тату, чому ти мовчиш і змушуєш цю жінку даремно
хвилюватися ?
І нарешті заговорив чоловік:
– Дякую, доню. Ти права, моя розумнице.
І звернувся до Ліди.
– Я так захопився спогляданням такої милої картинки, як діти сприймають одне
одного, що забув про все на світі. Нам, дорослим, треба вчитися у дітей.
Ліда майже його не слухала і не вникала у те, про що говорив той чоловік. Його
філософія Ліду якось не проймала. Її хвилювало зовсім інше. Хто вони, ті люди ?
І чого до неї прийшли ? – ось що її непокоїло.
– Ви, Лідо, не тривожтеся. Ми прийшли тільки вам допомогти.
– Але я не потребую нічиєї допомоги. У нас все в порядку.
– Не поспішайте. Я вам зараз все поясню. Тільки нічому не дивуйтеся і уважно слу-
хайте, що я вам буду казати.
– Я вас уважно слухаю.
– Мене звати Календ. Професор Календ. А це – моя донька Лана.
– Ляна, Ляна, – повторив Артемко і заплескав у долоньки.
– Ми прилетіли до вас з іншої планети.
– Ви інопланетяни ?
– Так, саме так у вас на землі нас називають. Назву для нас земляни придумали, хоч і
не дуже вірять в наше існування. Суперечки ведуться навіть у науковому світі.
– І з якої ви планети ? Щось і в школі вчила колись про планети. Правда, знання ті
були дуже мізерні і виринають зараз, як з туману.
– Ми з планети Кошор. Не думаю, що в школі вам розповідали про цю планету. Це
не з вашої Сонячної системи.
– Ні, про таку планету я нічого не чула.

5.
– Зате ви чули про НЛО.
– Так, звичайно, чула. Один час стільки розмов було.
– То ми і є ті, що іноді прилітають до вас на НЛО. Не ми одні, звісно. Тільки не
лякайтеся і не думайте, що я божевільний і верзу казна-що.
– Я не думаю. Хоча, якщо чесно, то не дуже вам вірю. Але скажіть мені, будьте
такі ласкаві, звідки ця дівчинка знає мого Артемка ? І чому вона називає його
іншим іменем ? І взагалі, що все це означає ?
– Все вам скажу. Тільки ви мені мусите вірити, бо інакше … Пощо тоді і говорити ?
– Я постараюся. Хоча все те, що ви кажете, мало ймовірно. Все це настільки
неймовірно, що я починаю думати, чи не хвора часом я сама.
– Ні, запевняю вас, ви цілком здорова. Так-от … ваш Артемко – у нас він називався
Каро – також інопланетянин. Він з нашої планети, з планети Кошор.
– Ось не видумуйте, – Ліда гнівно блиснула очима. – Я знаю, ви прийшли забрати мого
хлопчика і для того придумали всю ту фантастичну історію. Але знайте, я вам свого
хлопчика не віддам. Він мій.
– Пані Лідо, заспокойтеся. Не хвилюйтеся так. Ми не прийшли забирати вашого
хлопчика. Лано, як це у них кажуть ?
– Слово честі, – підказала батькові Лана.
– От … слово честі. Повірте нам. Ми ваші друзі. Скажіть, ви коли-небудь чули щось
про МАЗД ?
– МАЗД … Ні, не чула. А що це таке ?
Ліда все ще з недовірою дивилася на прибульців, дбаючи лише про те, щоб вони
не заговорили її і не забрали у неї Артемка.
– МАЗД – це Міжпланетна Асоціація захисту дітей. Ми намагаємося допомагати дітям,
незалежно від того, на якій планеті ті діти живуть. Хлопчик Каро, котрого ви назвали
Артемком, між іншим, гарне ім”я, залишився без батьків. Вони загинули. В космосі
загинули. Дитина деякий час була у нашій родині. Хлопчика доглядала моя дружина
Ілана. Як бачите, Каро, тобто Артемко її не забув і відразу впізнав, хоч який ще
маленький. Порадившись з науковцями, ми вирішили для тіснішого контакту з Землею
передати хлопчика на виховання до землян. Самі бачите, що ми з вами дуже схожі,
хоча, звичайно, є чимало відмінностей. Ми маємо вже знайомства з земними дітьми.
Вони тут мають добрі школи і, якщо дитина не ледача, то може здобути гарні знання.
Ми привезли хлопчика на Землю.
– Як ? На НЛО ?
– Так, на НЛО. Уявіть собі, дитина зовсім добре перенесла таку складну подорож. Для
матері ми обрали вас, пані Лідо. Не відразу обрали, а довго за вами спостерігали,
приглядалися до вас, а вже потім …
– Шпигували, значить, за мною ?
– Ну … я не настільки добре знаю вашу мову, щоб зрозуміти таке слово – „шпигували”.
Лано, це зле ?
– Так. Це не дуже гарне слово. Воно несе негативне забарвлення.
– Але погодьтеся, пані Лідо, не могли ж ми віддати дитину у будь-чиї руки. Це мали
бути надійні руки.
– Авжеж, я вас розумію. Та скажіть же ви мені, будьте такі ласкаві, якщо ви мені його
підкинули, то чому ж дитя було голісіньке ? Аж страшно подумати. Воно ж могло
простудитися.
– Ні, у нас діти досить витривалі. Мабуть, витриваліші за земних дітей. А голий хлоп-
чик був тому, що наші тканини дуже відрізняютьві від земних. Подивіться хоча б на
мій плащ. Бачите ? Тканина відсвічує. Так самісінько костюм у Лани. Ми не хотіли
давати поштовх для всіляких розмірковувань. Ми ще б може вагалися, чи зв”являтися
до вас зараз і посіяти у вашому серці сум”яття. Вам може жилося б спокійніше, якби
ви не знали, звідки походить ваш син. Але наші земні приятелі підказали нам, що у

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 4 =