Казки в кошику

5.
– Та від добра я їх не набирав, – зітхнув старий. – То жінка занедужала, а потім дитина.
Самі розумієте. Тоді людина на все готова. Думав, якось відроблю. А хвороба і мене
скрутила в баранячий ріг. От і мушу тепер на старші свої літа іти за грати.
Смуток запанував в Івановій хаті. А потім Іван і каже до своєї жінки:
– Бачиш, Палазю, яке в чоловіка горе ? То як ? Може …
Палажка відразу зрозуміла, що Іван має на увазі.
– То як скажеш, – покірно так промовила, а в очах сльози стоять.
– Тільки в Петрика чоботи вже зовсім порвалися. Та й тобі годилося б якусь сорочку
надбати, бо на Великдень і до церкви ні в чому буде піти.
– Е, стара, коли ще той Великдень буде. До того часу ми щось придумаємо. А про
Петрикові чоботи й журитися нічого. Незабаром весна, босий ходитиме. Отже,
вирішили. Чи так, жінко ?
– То й так, чоловіче. Ти у нас голова.
– То почекайте, діду. Бачите, яка у мене жінка погідлива. Спробуємо вам допомогти.
Та й вийшов з хати. Таки добре наморочився, доки те золото відкопав: земля замерзла.
Але таки видобув та й приніс до хати.
– Ото вам, чоловіче добрий, мішок золота. Думаю, це вам допоможе від напасті позбави-
тися.
– А ви ж як ? – запитав старий.
– А ми вік свій без золота прожили і, дасть Бог, далі будемо жити. То лягайте спокійно
спати, а завтра і в дорогу. Може когось з дядьків попрошу, щоб вас завезли, бо на своїх
коней я ще не розжився.
Саме тієї ночі Іванові і Палажці Бог шосту дитину послав. Дівчинку. Під ранок
господарі нарешті заснули. А коли Палажка прокинулася, то надворі вже був білий день.
Прокинулася – і спершу нічого не могла втямити. Видалося їй, що вона начебто не в себе
вдома, а в панських покоях, на м»яких пуховиках лежить. Дзигарі заморські час
відбивають, скрізь позолота та порцеляна виблискує. Коли чує Палажка, а у дворі
справжній шарварок: коні іржуть, корови мукають, вівці бекають, свині рохкають, гуси
гелгочуть, а горластий півень над усіма свій голос підносить. А Іван спить собі, хоч би
йому що.
«Чи не занедужала я часом ? – подумала Палажка. – Після пологів таке інколи буває.
Певно, що таки занедужала. Бо де ж таке може бути ? А Іван спить собі».
– Іване, Іване, вставай, – заторсала чоловіка за плече. – Вставай, чоловіче, бо я, здається,
занедужала.
– Ти що, Палазю ? Не вигадуй. У нас нема грошей, щоб хворіти. То багаті можуть собі в
таке бавитися.
Але тут і Іван став дослухатися до того, що робилося у дворі.
– Що це таке ? – питає у жінки. І, остаточно прокинувшись, став і собі розглядатися по
хаті.
– А ти теж бачиш і чуєш те, що й я ? – питає Палажка. – Коні іржуть ?
– Іржуть.
– Корови мукають ?
– Мукають.
– Вівці бекають ?
– Бекають.
– Свині рохкають ?
– Рохкають.
– Гуси гелгочуть ?
– Гелгочуть.
– Півень кукурікає ?
– Кукурікає.
– То чого ж ти лежиш ? Мерщій вставай та всьому лад давай. Нічого вилежуватися на

6.
пуховиках, як пан якийсь. Ти ж господар чи як ?
– Почей, жінко. Ти ж казала, що хвора. Що в тебе болить ?
– Та нічого в мене не болить. Ось не вигадуй. Ніколи хворіти тепер. Це я було подумала,
що мені все це ввижається та вчувається. Але ж не може ввижатися та вчуватися обом
відразу.
– Не може. Але що ж це таке ? І де ми ?
– Та, либонь, що вдома. Тільки чи це дім наш, чи не наш, щось не розберу.
– Діти встають – значить, наш. А зрештою, хто його знає. Піду, роздивлюся хату і двір.
От і в чудеса після того не вір.
Вийшли вони у світлицю, а там дід на покуті сидить, в сиві вуса посміхається і в дорогу
зовсім не збирається.
– Чи то ви, діду, чарівник, що зчинили отаку веремію ?
– Та трохи щось вмію. Так собі, чарівник місцевого значення. Чарівникую для свого за-
доволення.
– То вам в»язниця не загрожує ?
– Ні, Слава Богу.
– І ніколи не загрожувала ?
– Ні, Богу дякувати. Надурив я вас трохи, діти мої. Вибачайте вже старому. Це я просто
випробувати вас хотів, чи такі ви насправді, як мені про вас Федір натуркотів.
– То ви знаєте Федора ? – Іван та Палажка в один голос.
– Та знаю, аякже. І він мене знає.
– Бач, а ніколи не говорив про таке.
– Бо я йому розказувати заборонив. То була наша з ним таємниця. А тепер попросив –
то я й зробив, що міг. Ось ваше золото, – і старий махнув під стіл рукою. – Дякую вам,
що не пошкодували його для мене. Це Федір для вас його придбав. Та тихцем і передав,
щоб ніхто не знав. Все хотів, щоб ви розбагатіли. А ви того ніяк не хотіли. Тепер дове-
деться.
– Та вже чого там ! Хто ж не хоче добре пожити ? Та щоб діти були одягнені й ситі.
Чого ти, жінко, розвісила вуха ? Ти наші теревені не слухай. Корови дій та сніданок
готуй. І не просто сніданок. Зробимо хрестини. Нам Бог послав шосту дитину. Галиною
назвемо, в честь Федорової Гальки. А Федора за кума візьмемо. Пошли, жінко, когось
за ним. Тільки скажи йому, хай відразу йде, бо потім і хату нашу не знайде.
Тут прибігла Настя з чоловіком і Кирило з жінкою. У них, виявляється, вдома також
дива.
– Ой, аж крутиться голова, – сказала Палажка та й пішла до дитини.
Все село святкувало хрестини Іванової шостої дитини. Місця всім вистачило, бо ж
будинок тепер у них був великий. Співали гості, грали музики. А Галька, розчулившись,
що дівчинку на її честь назвали Галиною, подарувала їй перстень зі своєї руки.
– Сховай, – сказала Палажці, – виросте – віддасиш, пригодиться. Тільки щоб сказала, що
це від мене.
Розійшлися гості. І знову почалася морока з золотом.
– А я вже думав, що його здихався, – сказав Іван.
Федір мусив розповісти, як і за що він його заробив. Тільки перед тим, як розповідати,
велів всі копистки поховати, щоб Галька часом не дістала. Але вона сьогодні була
сумирна і сміялася разом з усіма.
– Так що можеш тепер, Іване, користуватися тим золотом, як своїм власним. Воно тобі
дісталося від мене, так би мовити, з чистих рук, – посміхався Федір. – Я його чесно в царя
заробив.
– Е, ні, – заперечив Іван. – Хіба що так … Давай розділимо його навпіл.
Так і зробили. Та й зажили собі мирно і з Богом, і з людьми. Бідним допомагали, одні
других не забували, старших шанували, у свята святкували, а у будні роботи не цурались.
А знали б ви, який з Івана господар вийшов. А чого ж, напрацювався на людей, тепер

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 + fifteen =