Казки в кошику

Незадовго після тієї пригоди до Лідиної хати завітали професор Календ з Ланою.
Зустріла, як близьких, і розплакалася, аж Артемко налякався. В сльозах розповіла
про Артемкову пригоду. Хлопчик доповнював розповідь, коли йшлося про коня.
Забувши про викрадачів, Артемко з запалом розповідав, який той кінь гарний та
великий, яка у нього грива та які копита.
– Коли я виросту, мама Ліда купить мені такого коня. А може й ще кращого. І
машину купить. Вона сама казала. Правда, мамо ?
– Правда, правда, сину. Тільки рости швидше.
Календ посміхався, а Лана просто сяяла. Нарешті Календ, сховавши свою посмішку,
сказав:
– Пані Лідо, я змушений вас дещо засмутити. Я відчуваю, що моє повідомлення
вас засмутить. Але так треба.
– Що ще ? Кажіть скорше, бо у мене серце розірветься. Останнім часом самі лише
прикрощі.
– Ми змушені на якийсь час взяти Артемка з собою на нашу планету.
– Ні ! Нізащо в світі ! – вигукнула Ліда, – я теж маю якесь право. Я його мати. Нехай
не рідна, але ж мати.
І вона заплакала.

17.
– Навіщо ви тоді мені його віддали ? Щоб тепер забрати ? Це ж не по-людськи !
Але ж ви й не люди. Ви живете за зовсім іншими законами.
Ліда взяла дитину на руки і міцно пригорнула до грудей. Хлопчик припав до матері
і обняв її своїми рученятами. Він добре пам”ятав дівчинку Лану і того суворого і
дужого пана Календа, – так він його називав. Вони називали хлопчика іншим іменем,
не так, як кликала мама, але це не заваджало йому по-своєму любити їх, вважати їх
своїми друзями. А тепере через них плаче мама Ліда. А Артемко любить її більше за
всіх на світі. Він не хоче, щоб вона плакала. Хлопчик глянув на прибульців, як на
ворогів.
– Чого плаче мама Ліда ? Я не хочу, щоб вона плакала. Що ви їй таке сказали ? Я не
зрозумів.
Було дивно чути від такої малої дитини цілком дорослі слова. Календ вже давно нама-
гався Ліді щось пояснити, але Ліда його не слухала, вона не потребувала ніяких пояс-
нень. Вона зрозуміла тільки те, що від неї хочуть забрати її Артемка, а це було
неприпустимо. Схвильована Лана, розчулена Лідиними сльозами і дорослою розмо-
вою Артемка, підійшла до батька і тихо сказала:
– А може ще не час, татку ? Може, нехай ще побуде з матір”ю ? Бачиш, яка це для
них трагедія. Для обох. Бачиш, земні матері це сприймають по-особливому. Жодна
мати на планеті Кошор так боляче не сприймала б розлуку з своєю дитиною. Вони
до того звичні, для них це як належне. А наш Каро вже також почасти землянин.
Це їх обох травмує.
– Повір, Лано, я це розумію, мені теж їх шкода. Але ж треба. Ти ж сама розумієш,
що треба.
Календ картав себе, що він зовсім не дипломат. Хто ж так починає розмову ? Треба
було спершу викласти всі докази. А потім вже … А він почав з найболючішого.
Поганий з нього контактер. Ні, Календ так і не навчився розмовляти з земними
жінками. І, очевидно, вже не навчиться. Сам все зіпсував. А тепер як він поверне
розмову в правильне русло ?
Нарешті Ліда перестала плакати, і з нею вже можна було спробувати розмовляти.
І Календ спробував:
– Пані Лідо, благаю вас, вислухайте мене спокійно, без зайвих емоцій.
– Цікаво, якби у вас забирали вашу доньку, ви б теж були без емоцій ? – сердито
спитала Ліда. Лице їй пашіло, очі були повні сліз.
– Не забираємо ми Артемка назовсім, зрозумійте ви. Йому треба пройти відповідний
тренінг, щоб захистити себе і вас при потребі. Де гарантія, що за ним не полюватимуть
більш серйозні викрадачі ? Самі розумієте, Каро – на землі дитина незвичайна. В
декого аж руки сверблять, щоб заробити на ньому трохи грошей. Проти них і ви
безсила. Чи так я кажу ?
– Ви все правильно кажете. О, говорити ви вмієте. А я не вмію. Я проста жінка. Але
я люблю цього хлопчика, що став мені за сина, і нікому його не віддам. Для чого ви
тоді мені його довірили ? Артемко ще надто маленький, щоб проходити якісь там
тренінги. Йому треба добре харчуватися і рости. Він росте не як бур”ян. Я вчу його
англійської мови.
– Пані Лідо, Каро ваш. Він тільки поїде з нами на планету Кошор, щоб показатися в
науковому світі і пройти відповідний тренінг.
– Кажу ж вам, він ще зовсім дитина і мусить бути біля матері.
– Зрозумійте, пані Лідо, ви на землі псуєте своїх дітей тепличними умовами, не залу-
чаєте їх до серйозного спорту, не сприяєте їхньому розумовому розвитку на повну
силу. Це неправильно.
– Ви ж самі хотіли, щоб хлопчик виховувався на землі. От він і виховується. Як всі
земні діти. Навіть краще. Я вчу його англійської мови. Він вчиться читати і писати.
Він вже вивчив майже весь алфавіт. Земні діти у такому віці ще й не думають про
таке. Спорт – будь ласка. Я можу з ним грати в теніс. Таких маленьких дітей у нас

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 − 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.