18.
не беруть у спортивні секції. Підросте – тоді піде, куди скажете.
– Того мало, пані Лідо. Хлопчик упустить свій час. Щоб його потім чомусь навчити,
треба буде затратити більше часу і зусиль.
– Ні і ні. Не можна роздвоювати дитину. Або Артемко землянин, або він – житель
вашої планети. Не може хлопчик одночасно жити на двох планетах. Ви самі виріши-
ли його долю, віддавши хлопчика на землю. Тепер він землянин. Не зовсім звичайний
землянин. Це завдає нам прикрощів. Але я не скаржуся.
– Ну що мені з вами робити ? Я не думав, що ви вчинете такий опір. Каро, ти хочеш
поїхати з нами ?
– Ні.
– Чому, Каро ? Ти ж нас знаєш. І Лана буде з тобою. Увесь час буде з тобою. Ти любиш
Лану ?
– Так. Але я не хочу, щоб моя мама плакала.
– А ти хочеш бути сильним, Каро ? Таким сильним, щоб ніхто тебе не міг подолати ?
– Хочу. Але я не хочу, щоб мама плакала. Я не хочу бути без мами, бо тоді і я буду
плакати.
– Що ж, Лано, наш Каро став землянином. Це маємо визнати. Мабуть, Лано, ми
приїхали даремно. Я не можу забрати дитину силоміць. Це користі ніякої не принесе.
Що ж … Пішли, дочко.
– Чекайте, – Ліда завагалася, – а мені з вами не можна ? Я ще достатньо молода і
здорова. Думаю, що я спокійно перенесу переліт, якщо це так конче треба. Якщо
Артемко летів, ще такий маленький, то я … я згідна перенести всякі труднощі.
– Ні, пані Лідо, вам це буде не під силу.
– А Лана ?
– Вона пройшла відповідну підготовку.
– А я не можу пройти таку підготовку ?
– Для того треба певні умови і час. А ми часу не маємо. Та й умов таких ми просто
так не створимо. Подумайте, пані Лідо, і відпустіть з нами Каро.
– Не можу. В глибині душі я розумію, що ви маєте рацію, але я не можу розлучитися
з Артемком, тим паче так надовго. Я не можу віддати його вам, щоб ви завезли мого
сина на вашу далеку планету. А раптом ваш науковий світ вирішить, що земне вихован-
ня приносить шкоду хлопчикові ? І що тоді ?
– Я не думаю, що такий варіант можливий. Земне виховання дало Каро багато плюсів,
але … буду з вами відвертий, гарантувати вам нічого не можу. Науковий світ неперед-
бачуваний. Тим паче, що частина науковців були проти того, щоб вивозити хлопчика з
його планети.
– І все-таки ?
– Більшість була за те, щоб віддати Каро вам.
– А ще скажіть, чому ви вперто називаєте дитину Каро, коли хлопчик має ім”я –
Артемко ?
– Ну, скажімо так: хлопчик жив у нас, і я звик до того імені. Скажу ще й таке: я б хотів,
щоб хлопчик пам”ятав друге своє ім”я. Воно йому дане його батьками, а ще: воно буде
для нього маленькою згадкою про його далеку планету. Ви, пані Лідо, даремно думаєте,
що в нас немає ніяких емоцій. Є, звичайно. Але не стільки, як у вас, землян. Скажу вам
правду, перед вашими емоціями я розгубився. Не можна, щоб емоції брали верх. Та це
вже, певно, природа у вас така. У землян. Того вже не зміниш. Ви, пані Лідо, розумна
жінка. Ну як ви не можете зрозуміти, що хлопчикові конче потрібно стати сильним ?
Бо, якщо ним зацікавляться серйозні викрадачі, тоді ніхто його не захистить: ні ви, ні
він сам себе.
– Зрозумійте ж і мене, – зовсім спокійно і вже без надмірних емоцій сказала Ліда. – Ми
ж теж живемо за певними законами. Уявімо собі, що я віддала вам Артемка.
– Так, уявили, – посміхнувся Календ.