Казки в кошику

3.
– А хлопчик славний. І спокійний, правда ?
– А чого йому ? Ситий, здоровенький, нівроку.
– Але як ви відважилися ? Я б – нізащо.
– Але ж у мене на городі знайшлося. То куди ж його ?
– Ну … дитячі будинки є для таких.
– Що ви ! Хіба можна ? Дитина потребує догляду, ласки. А що там у тих дитячих
будинках ? Бачила я. І не кажіть про таке, а то аж лячно. Воно ж ще зовсім маленьке.
Йому потрібна мама. Правда, Артемку ?
І хлопчик засміявся, замахав рученятами.
– Мама ! Мама !
Ліда спинилася, щоб поцілувати свого синочка, свою втіху і розраду.
– Ну як його кудись віддати ? Та нізащо в світі ! Це мій хлопчик. І ніхто вже в мене
його не забере.

Минав час, а Ліда так і не могла добитися усиновлення дитини: не було найваж-
ливішого документа – заяви матері про відмову від дитини. А тим часом Артемко ріс
собі. Швидко почав ходити, любив бавитися конструктором. Це була дивовижна дити-
на. На його вік, коли його однолітки ще полюбляли бавитися всякими брязкальцями,
Артемко вже мудрував, щоб скласти щось з конструктора. Мама Ліда з такого надиву-
ватися не могла. Спершу сусідам хвалилася, яка незвичайна дитина її син, а потім і
перестала. Злякалася, що, коли дійдуть такі чутки до тих, хто займається усинов-
ленням, то їй ще важче буде здійснити ту формальність. Формальність, бо Артемко
живе у неї, їй посміхається, до неї тягне рученята і її, а не кого іншого, називає мамою.
Але ж треба все це довести до кінця, бо мусить дитина мати врешті-решт не лише ім”я,
а й прізвище і всі відповідні документи. Це була така морока, що Ліда вже втратила
надію її якось здолати. Вона вже не знала, що має робити. Дитині ж треба буде колись
і до школи йти. А як без документів ?

Був гарний погідний ранок. Йшлося вже до осені. Люди прибирали все з полів та з
городів. Ліда вже впоралася на кухні і з хатньою роботою та й також збиралася йти на
город, взявши з собою Артемка. Хлопчик вже бігав. Їй з ним не було важко, багато
клопотів він їй не завдавав. Ліда, пораючись, перемовлялася з сином, увесь час щось
йому говорила, а він їй відповідав і сміявся щиро, як можуть і вміють сміятися тільки
діти. Заховавшись за порічками, Артемко гукав:
– Ау, мама !
– Ау, Артемку, де ти ?
І він виглядав зі своєї схованки і сміявся.
– Я тут.
І це була найкраща в світі розмова між матір”ю і сином. Найлюбіша розмова, що
приносила втіху обом.
– Зараз ти поїсиш, і ми з тобою підемо на город.
– Ау, мама, де ти ? – зрозумів хлопчик, яка весела гра на нього чекає на городі.
– Так, так, мій синочку. Ти будеш ховатися, а мама буде тебе шукати. А ще мама
зірве тобі яблучко, червоне-червоне.
– Дай, дай яблучко.
– Дам. Тільки перше з”їж кашку. А коли підемо на город, я зірву тобі яблучко.
Хлопчик дуже добре розвивався. Лікарі навіть засперечалися щодо віку хлопчика.
Але Ліду це не хвилювало. Нехай собі сперечаються, аби тільки її дитину не обтяжу-
вали всякими аналізами та щепленнями.
Загавкав собака. Ліда виглянула у вікно. До неї у ворота заходив якийсь чоловік

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eighteen − 5 =