Казки в кошику

Тетяна ФРОЛОВА

Казки в кошику

скачати у форматі PDF

ЗАМІСТЬ ПРИКАЗКИ

Внучка Улянка, дівчинка з цікавими оченятами і двома тоненьками кісочками,
питається у своєї бабусі Олени:
– Бабусю, а де ви ховаєте свої казки ?
– Казки ? – бабуся трохи розгубилася.
– Ну так. Коли ви мені їх не розповідаєте, то де вони сидять ?
І не знайдешся відразу, що відповісти на таке Улянчине запитання. Але бабуся Олена –
добра казкарка. І кому ж, як не їй, знати, куди ховаються казки, коли вона їх не розпові-
дає своїй онуці.
– Як ? А хіба ж ти досі не знаєш ?

– Ні, – дівчинка аж пританцьовує від цікавості, а разом з нею пританцьовують дві тоненькі
кісочки.
– Я знала одну бабусю, то вона свої казки в скриню ховала. А ви куди їх ховаєте ?
Баба Олена була казкарка неабияка. Вже такі казки для своєї внучки розказувала, що
часом і хтось з дорослих заслухається.
– І де ви, мамо, ті казки назбируєте ? – питала її доня, Улянчина мама.
– Там самісінько, де брала й для тебе, коли ти була маленька.
– Це було так давно, а я їх і досі пам»ятаю. Такі цікавенні казки були. Невже ті самі ?
– Та ні. Де там ! За той час вже стільки нових казок народилося. Вони, як люди:
народжуються, ростуть, а потім старіють. Але ніколи не вмирають.
– Бабусю, ну скажіть, куди ви ховаєте свої казки ? Де вони відпочивають, коли ви їх не
розказуєте ?
– Це, Улянко, таємниця, але тобі я скажу.
– Я, бабусю, нікому-нікому не розкажу.
– Мої казки сидять у кошику.
– У кошику ? У котрому ? У вас же їх декілька.
– У найбільшому.
– А їм там не сумно ? Їм не набридає сидіти у тому кошику ?
– Ні, не сумно. Їх же там багато. А щоб їм було затишніше, я їх прикриваю рушником.
– І вони там сидять ?
– І сидять, і сплять, а часом ідуть собі гуляти – і тоді кошик порожній.
– А потім повертаються ?
– Так, звичайно. А часом і нову казку з собою приведуть, і вона також тут обживається.
– Ой, бабусю, як цікаво ! А можна мені хоч крайчиком ока заглянути в той кошик ?
– Ну … ти можеш заглянути, але їх побачити можна не завжди і не всім. Казки не дуже
люблять, щоб їх даремно турбували. Вони можуть заховатися, зробитися невидимими.
А може саме в той час вони пішли на прогулянку або в гості до інших діток.
– А може я так тихенько підкрадуся і загляну в той кошик. А раптом казки не встигнуть
заховатися – і я їх побачу.
– Як хочеш, то спробуй.
Улянка навшпиньки підходить до кошика і заглядає в нього. Потім так само тихенько
відходить.
– Бабусю, – каже дівчинка пошепки. – А там кіт. Він спить.
– От бачиш. Очевидно, він з якоїсь казки. Певно там в кошику є казка про кота.
– Але, бабусю, цей кіт дуже схожий на нашого Мурка.
– Можливо. А чому ти думаєш, що наш Мурко не з казки ?
– Наш Мурко ? А хіба таке може бути ?
– Звичайно, що може. А ти ж як думала ? Казки живуть поряд з нами, в кожній травинці
і деревинці. Просто не кожен вміє їх бачити.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 4 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.