9.
парканом. А то знайдуться такі, як Семен … Данилко думав, мріяв, так і заснув.
Наступного дня була субота. Мама вирішила Данилка не будити: нехай поспить.
Останнім часом він якийсь втомлений. А ще й таки вчитися став краще, а це також ви-
магає зусиль. Нехай поспить.
Та поспати Данилкові цього ранку так і не вдалося. Щойно тільки сонце вихопилося,
як до їхньої оселі зайшов якийсь дідок і запитав Данилка.
– Він ще спить, – сказала Данилкова мати.
– Нічого. Розбудіть його.
– Може … ще рано ?
– Нічого, нехай встає. Адже ви знаєте: хто рано встає, тому Бог дає. А сплюхам та лежням
ніхто нічого не дає.
– А може … може він чогось натворив ? – занепокоїлась Данилкова мати, хоча на її сина
ще ніхто ніколи не скаржився.
– Ні, нічого Ваш син не натворив. Просто я – садівник. Я прийшов допомогти хлопцеві
впоратися з його мрією. Адже він у Вас про сад мріє ?
– Ой, мріє. Але … Вас хтось прислав ?
– Так. Вчителька його, Віра Іванівна прислала. Йому ще вчитися треба, аби з нього
вийшов добрий садівник і квітникар. Але то не біда. Як захоче, то навчиться. А я йому
допоможу.
– Але … така наука, мабуть, дорого коштує. А платити у нас, чесно кажучи, нічим. Я б
з радістю, але …
– Про оплату тут не йдеться. Така мрія хлопчикова ще дорожче коштує, тільки за мрію,
на жаль, ніхто не платить. Мрії краще просто здйснювати. Ідіть же та будіть свого
мрійника. Земля любить, щоб з нею зранку розмовляли, доки ще роса на травах.
Данилко спав. Йому снився сад і квіти. Та його розбудила мама і обірвала сон.
– Вставай, Даниле. Там до тебе якийсь дідок прийшов. Чудний такий. Каже, що він – садів-
ник. Хоче тобі допомогти з твоєю ділянкою.
– З моїм садом ?
– Так, він про сад щось таке говорив. Його вчителька твоя прислала.
– Віра Іванівна ?
– Я вже не знаю, як там її звати, але іди швидше.
Та Данилко і сам був уже на ногах і швиденько одягався.
– Ти ж поснідай, – запереживала мати.
– Ніколи, мамо. Ви зготуйте нам в термос чаю та зберіть там що-небудь, в саду ми і
поснідаємо.
– В якому саду ?
– Ну, в моєму.
– Та ж ніякого саду ще нема.
– Він вже є. Він у мріях моїх.
– Ти точнісінько так говориш, як той дід-садівник.

Виділена ділянка була недалечко за селом. Поблизу у долинці жебоніла маленька
річечка.
– Гарна місцина, – схвально сказав дід. – Два гектари в умілих руках – то дуже багато.
Тут такого можна насадити і насіяти, що ого !
– Але ж я ще так мало знаю і вмію.
– Я для того і прийшов, щоб тобі допомогти і тебе навчити. Було б лиш бажання.
– Найперше, по-моєму, треба той сад … – хлопчик трохи знітився. – Треба ту ділянку
якось обговорити.
– Не соромся. Це добре, що ти вже бачиш тут свій сад. Це прекрасно. А обгородимо ми
свій сад живоплотом з колючих високих троянд. Є такий сорт. Тут вони ще не ростуть.