Млин

2.

– Іди, іди, дощику,
зварим тобі борщику,
у новому горщику.
Тобі каша, а нам борщ,
щоб густіший падав дощ !

А тепер тим людям і їх веселим дітям загрожувала небезпека. Треба було щось думати, бо
братам і справді було байдуже.
Зачинилися вони удвох з мамою-Дощовицею і довго думали, як зарадити лиху. І таки
придумали. Другого дня, коли засвітило і пригріло сонечко, назустріч йому пішов Сліпий
дощ. Сонечко любило його, бо Сліпий дощ ніколи не закривав його хмарами. Та й і хмар у
нього не було.
– Послухай мене, ясне сонечко, допоможи нам у біді.
– Кому це „вам” ? – спитало сонечко.
– Нам з матір”ю-Дощовицею та й усім людям, рослинам і тваринам. Їм загрожує біда.
– А що ж у вас всіх трапилося ? – захвилювалося лагідне сонечко, що дуже любило, коли
всі посміхалися.
– Ще не трапилося, але трапиться, якщо тільки наша Злива вийде заміж за злого
Градомета.
– А таке може статися ?
– Так, може. Градомет посватав її.
– А чим же я можу вам допомогти ?
– Можеш. Піднімися високо-високо, он за ту хмару. Це не просто темна хмара, це комора
злого Градомета. На цій хмарі він зберігає усі свої запаси граду, що накопичував віками. Я
колись цікавости ради заглядав туди. Там лежать градинки від маленької, як горошок, до
великої, як куряче яйце.
– І що ж ти від мене хочеш ?
– Розтопи всі ці запаси. Ти це можеш. Адже весною ти розтоплюєш всю кригу. Перетвори
їх на теплий дощ. Тільки не відразу, бо затопиш всю землю, а кожного дня потрохи.
– Але ж тоді цілий тиждень йтиме дощ.
– Нехай краще так. Зате град не зможе наробити людям шкоди.
– Але ж дощ – це не моя справа, а твоєї мами і твоїх братів. Моя справа – світити.
– Ну, сонечко, ну, будь ласка ! Більше нам ніхто не допоможе.
Маленький Сліпий дощик увесь аж світився. А діти стрибали і вигукували:

– Дощику, дощику,
припусти,
на бабині капусти !

– Добре, – нарешті погодилося сонечко і сховалося за велику чорну хмару, що і була
коморою Градомета. Через якийсь час пішов дощ, теплий, благодатий дощ. Люди казали:
– Добре, що дощ пішов, його дуже треба.
А на хмарі, де жила Дощовиця із своїми дітьми, дивувалися: всі сім дощів були вдома,
та й Градомет і Злива тут-таки мріяли про своє весілля, а на землі ішов дощ. Жнивовик
сказав:
– А хто ж там іде, коли ми всі тут ?
Та літній шепітливий, позіхнувши, промовив:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five × 1 =