Млин

14.
адже вона зараз зовсім беззахисна. Він не міг побачити, що Правоногий пов”язав їй на
шию свою хустку. Штукар загукав, привертаючи до себе увагу відьмака.
– Ходи сюди, Харлампію, поговоримо.
– Який би дідько з тобою говорив !
– А все ж таки ходи.
Харлампій опустився під скелю і побачив Штукаря.
– Де чаклунка добра і краси ? – гукнув грізно, аж відлуння довкола перелякано загуло.
– Ого ! Вона вже звідси далеко.
– Це ти її випустив ?
– Я.
– Але ж як ? Я зачинив вежу своїм словом.
– Овва ! Бачиш тепер, чого вартує твоє відьмацьке слово. Моє виявилось сильнішим.
– Це ми ще побачимо. Тримайся, мізерний чоловіче.
І він дихнув на Штукаря вогняним жаром. Але Штукар стояв, ніби й не помічаючи
полум”я, що валувало з ніздрів Харлампія. Тоді відьмак обрушив на Штукаря цілий
водяний стовп. Але, коли вода спала, то Харлампій побачив усміхненого хлопця, що
зневажливо дивився на нього.
– А тепер ти тримайся.
І Штукар вихопив у Харлампія його кочергу і давай нею лупцювати відьмака, а той
безсило стояв і навіть не захищався. І звідки міг знати Штукар, що всі чари Харлампія
саме в його кочерзі ? Він бив чарівника його кочергою, як простою палицею, аж доки
йому не набридло. Нарешті Штукар сказав:
– Іди геть ! Сиди собі у своєму замку і не роби людям зла.
– Віддай мені мою кочергу.
– Не віддавай, – крикнула чаклунка добра і краси, кинувши рятівну хустку Правоногому
і виходячи з-за відрогу скелі. Але було вже пізно. Харлампій вже міцно тримав кочергу
у своїх руках і знову був могутнім чарівником.
– Всі чари в його кочерзі, – гукнула дівчина.
– Швидше тікай за скелю, – благально мовив Штукар.
– Не втече, – ревнув Харлапмій. – І ти не втечеш.
І кинувся на Штукаря. Але той перекинувся на могутнього лева і рикнув з усього голосу.
Харлампій розгубився і почав поступатися назад. Тут несподівано з”явився невидимий
Правоногий. Він по-простому стукнув відьмака по голові уламком скелі, котрих
Харлампій досить накидав униз. Харлампій, випустивши з рук свою кочергу, впав
навзнак, до ладу не розуміючи, хто ж його вдарив. Правоногий вхопив кочергу і, оскільки
він був невидимий, можна було подумати, що та кочерга сама собі ходить без сторонньої
допомоги. Штукар у подобі лева повернувся до дівчини і сказав:
– Ти ж чаклунка. Роби щось, щоб ми вибралися звідси, доки Харлампій не прийшов до
тями.
Але дівчина з жахом відсахнулася від Штукаря.
– Ти … лев ! Я боюся тебе.
– А я й забув, – засміявся Штукар і став самим собою.
– Чого боятися ? – сказав він. – Звичайні циркові трюки.
Тут чаклунка добра і краси зняла з пояса свою суремку і засурмила в неї. І знову, як в
перший раз, обізвався соловейко, місяць виплив з-за хмар, висвічуючи все довкіл, квіти
запахли, потічок захлюпотів. А чаклунка сказала, як проспівала:
– Гей, коні мої крилаті, скорше до мене з моєю крилатою каретою !
Ще не відлунали її останні слова, як почувся якийсь шум, і прямо перед ними зупинилася
карета, запряжена двома крилатими кіньми. Карета була заквітчана, а в гриви коням
повплітувано барвисті стрічки всіх кольорів веселки.
– Ну, сідайте і рушимо, – гукнула дівчина. Правоногий, що знову став видимим, хотів було
відкинути злощасну кочергу, але чаклунка сказала:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twenty − nine =