Млин

ЯК ЗАСНУВ ВУЛКАН

Жили собі чоловік та жінка. І було у них троє дітей: два сини і дочка Оленка, та така
красуня, що ніхто не міг повз неї пройти, щоб не помилуватися її вродою. А в житті,
звичайно, поряд з добром зло ходить. От побачив її одного разу злий чаклун, що у подобі
змія літав по землі. Побачив – та й спокій втратив: дуже вже захотілося йому красуню
Оленку взяти собі за дружину. Та знав він, що в Оленчиного батька та братів її крутий
норов: чаклун ти чи ні – знівечити можуть і не спитають – і почаклувати не встигнеш. От
саме тому й вирішив змій-чаклун хитрістю заволодіти Оленкою.
Підгледів він, коли дівчина з подругами на заквітчаній луці розважалася –
перекинувся у прегарного коника і підійшов до Оленки. Дівчата почали по черзі їздити на
ньому верхи, сміючись і забавляючись. Вони ще ніколи не бачили такого маленького,
такого гарного і спокійного коня. Почали й Оленку намовляти, щоб і вона порозважалася.
Оленка довго не погоджувалась. Але коник ніби зумисне ходив за нею, аж немовби
запрошував проїхатися верхи. Нарешті дівчина не витримала спокуси і сіла сміючись на
маленького і спокійного коника. Краще б вона того не робила, бо як тільки дівчина на
нього сіла, кінь відразу ж перекинувся змієм і полинув вище від хмар, лишаючи за собою
вогненний слід. Довго стояли дівчата у великому диві, не можучи збагнути, що сталось.
Побігли вони до Оленчиних братів і розповіли про жахливу пригоду. Повибігали хлопці,
вибіг і батько, – та де там ! Ні сліду. Заплакала мати, та й всі, хто знав її, сумували за
дівчиною, бо дуже вона була доброю і лагідною. Стали вони думати-гадати, хто ж міг
вкрасти їхню Оленку. Але так і нічого не придумали. Люди вони були прості, не вірили ні
в які чаклування, а тим паче у вогненних зміїв. Послали гінця у друге село, щоб
сповістити богатиря Івана. А треба вам знати, що той Іван та був закоханий в Оленку. І
Оленка дала свою згоду вийти за нього заміж. Чекали тільки, щоб завершити всі польові
роботи, та й збиралися відгуляти пишне і гучне весілля. Аж тут он яка пригода трапилась.
Іван був хлопець гарячий. Прискакав на змиленому коні і при зброї. Здавалось, що він
вже був готовий битися з наймогутнішим ворогом. І був дуже розчарований, що й досі
ніхто не знав, з ким треба битися.
А тим часом змій домчав непритомну Оленку на свій острів. Котрий міг, якщо в тому
була потреба закрити хмарою і зробити невидимим. Тут він опустив Оленку на землю.
Дівчина відкрила очі, роздивилася довкола і заплакала. Вона зрозуміла, що потрапила в
казку, але казка була дуже страшна і небезпечна. А змій перекинувся красенем-юнаком і
почав улещати дівчину всякими коштовними дарунками, благаючи її стати його
дружиною. Але Оленка бачила таємничий блиск його недобрих очей і продовжувала
просити, щоб відпустив він її додому. Звичайно, прохання були марними. Нарешті змій
скинув з себе личину добропорядності і зловісно зареготав:
– Ти думаєш, дурна дівчино, що я даремно ризикував своїм життям, а тепер мав би тебе
відпустити ? То затям собі, що того не буде. Тепер ти, красуне, хочеш того чи ні,
муситимеш стати моєю дружиною. Ще тяжче заридала Оленка, але незабаром зрозуміла,
що нічим не можна ублагати лютого змія. Тоді перестала вона плакати, стала мужньою,
рішучою і сказала:
– Можеш тоді мене відразу й убити, бо твоєю дружиною я ніколи не стану.
– Не сердь мене, дурне дівчисько. Я б і справді вчинив те, про що просиш – убив би тебе.
Та коли ж врода твоя така, що й казкові принцеси тьмяніють перед нею. Отже таки мусиш
стати моєю, і не переч, бо пожалкуєш.
– Ба ні, – скрикнула Оленка, – не бути цьому !
– А то ми ще побачимо: я не звик, щоб мені перечили.
– Доведеться звикати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 1 =