6.

– І ви мене впустите у свою країну ?
– Звичайно, тільки спершу сюди прийдуть наші чарівники і ворожбити. Вони засвідчать,
що дракон каже правду і не має на думці нічого злого.
Покликали чарівників і ворожбитів. Вони довго чаклували, а потім визнали, що у
дракона немає ніяких злих намірів.Та коли бабуся-казкарка відчиняла двері в країну казок,
всі про всякий випадок відійшли далеко. Лише Максимко сміливо підійшов до дракона і
чемно спитав:
– А можна я на тобі покатаюся ?
– Можна. Сідай.
І Максимко заскочив на драконову спину і весело загукав:
– Но, конику-драконику !
Всі сміялися. І королівна Дарина дивилася на Максимка і також сміялася. Потім хлопчик
зіскочив зі свого „коня”, підійшов до королівни і тихо сказав:
– Панно Дарино, тепер ти, мабуть, вийдеш заміж за якогось принца. Так буває у казках.
– Можливо, – посміхнулася королівна.
– Прошу тебе, не виходь ні за кого заміж. Почекай, доки я виросту. Хіба ж це так довго ?
– Е, Максимку, доки ти виростеш, то я зістаріюся. Тоді мене ніхто не захоче.
– Я захочу. А втім … це ж казка, а в казці можна й не постаріти.
– Це правда. Але, коли діти стають дорослими, вони, на жаль, забувають дорогу в країну
казок.
– А я не забуду. От побачиш.
– А щоб і справді не забув, я подарую тобі свій перстень.
І королівна одягнула на палець хлопчикові коштовний перстень.
– Він ростиме разом з твоїми пальцями. Ти лиш не загуби його. Ну, іди. Тобі пора.
Прощай !
– До побачення, панно Дарино !

Максимко прокинувся. Він солодко спав у комірчині. Над ним стояла перелякана
мама.
– Господи, як ти нас налякав. Ми з батьком всю хату за тобою перешукали, всіх сусідів
перепитали. І що це ти надумав ? Де ж це видано – в комірчині спати !
– Ой, мамо …
– Ну, добре, добре, потім розкажеш. Ходімо вже вечеряти. Там батько непокоїться.
І вони пішли до вітальні. На руці у Максимка виблискував коштовний перстень панни
Дарини.